Григорій Квітка-Основ’яненко: Конотопська відьма. Вибрані твори

Різні біографи по-різному творили життєпис письменника Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка: радянські дослідники зазвичай уникали чи не дуже «голосно» говорили про його аристократичне козацьке походження, про релігійність, яка не була навіть близькою до фанатизму, про його активну громадську роботу й службову діяльність – предводитель дворянства, совісний суддя… Остання посада – офіційна. От би в наш час, коли існують судді-«колядники», запровадити таку посаду, яка вже існувала в українській юриспруденції в першій половині ХІХ ст., – совісний суддя.

Бібліографія праць про життєвий і творчий шлях Г. Квітки-Основ’яненка досить велика, але далека від вичерпності й завершеності. Очевидно, сучасним і майбутнім дослідникам ще належить по-новому прочитати його спадщину і, можливо, створити навіть ігровий фільм, який може бути наповнений як цікавими епізодами біографії, так і світом героїв його прозових і драматичних творів.

А поки що коротко, бодай схематично окреслимо те основне, без чого не можна обійтися в нашому виданні.

Григорій Федорович Квітка народився 18 (за новим стилем – 29) листопада 1778 р. в с. Основа на околиці Харкова, який згодом поглинув це мальовниче передмістя. За місцем народження й проживанням і був обраний провідний псевдонім – Грицько Основ’яненко. А, крім нього, були й такі: Земляк ваш Основьяненко, Аверьян Любопытный, состоящий не у дел коллежский протоколист…, Фалалей (Фалурден) Повинухин, штаб-лекарь Пампушкин, Евстратий Мякушкин та ін. Але в літературі залишився тільки один – Грицько Основ’яненко.

Батьки Г. Квітки успадкували від своїх попередників не лише статки, але й чесноти, які були притаманні українським козацьким родам. Вони не хизувалися своїм багатством, але любили говорити, яку роль відіграли Квітки у становленні Харкова як адміністративного й культурного центру Слобожанщини. Любили також переповідати схожу на легенду бувальщину, як нібито колись російський імператор Олександр І після огляду їхнього будинку в Основі запитав: «Не во дворце ли я?» Оглядаючи нині тодішнє зображення будинку Квіток в Основі, можна сказати, що то була добротна оселя заможного сільського господаря.

У ранньому дитинстві Грицько зазнав серйозної фізичної й психічної травми, після подолання якої хлопець почав виявляти надзвичайну схильність до релігії, яка збереглася в нього впродовж усього життя. Якось його нянька досить необережно зняла з повіки дитячого ока ячмінь, після чого почалося ускладнення хвороби (золотухи) і розвинулася сліпота, яка тривала кілька років. Він чув, як співають пташки і дзвонять дзвони, відчував, яким прекрасним є навколишній світ.

«Але Бог не без милості, а козак не без долі», – як любив повторювати Тарас Шевченко. У шестирічному віці мати поїхала з хлопчиком до Курязького монастиря, де можна було поклонитися чудотворній іконі Озерянської Божої Матері. І сталося диво: дитина побачила образ Богородиці – й очі її просвітліли.

Дядько Грицька Наркіз був ієромонахом Курязького монастиря, і тому в подальшому вихованні юнака брав безпосередню участь – надісланий ним із монастиря чернець розпочав навчання. Дотримання християнських чеснот було головним принципом життя Г. Квітки.

У грудні 1773 р. Г. Квітку записали на військову службу вахмістром лейб-гвардії кінного полку; із жовтня 1796 р. він ротмістр Сіверського карабінерного полку, а згодом – Харківського полку кірасирів, але в січні 1797 р. звільнений у відставку в чині капітана.

Г. Ф. Квітка-Основ’яненко. Сторінка автографа вірша «На день моего рождения» («Ударил час! – и мне уж сорок лет»). Серпухов, 18 листопада 1818 р. (1 стор.)

І тут (не раптом!) відставний капітан Григорій Квітка стає послушником Курязького монастиря, де впродовж чотирьох років при суворому дотриманні строгого уставу готується до постригу в чернецтво.

Але, очевидно, сімейне коло, яке знало про паростки таланту вчорашнього відставного офіцера й нинішнього послушника, зробило все, щоб не втратити творчу особистість, яка могла багато зробити у своєму світському житті.