Григорій Квітка-Основ’яненко: Конотопська відьма. Вибрані твори

Але світське життя й релігійні захоплення не перешкоджали одне одному.

Один із забутих дослідників творчості Г. Квітки-Основ’яненка П. Петренко наводить такі факти, зафіксовані в книжці Г. Данилевського: «По выходе из монастыря Основьяненко мало-помалу опять пригляделся к свету. Сперва, впрочем, он собою во многом напоминал отшельника; ходил в Основе с церковными ключами, благовестил к обедне по праздникам и, по словам Н. Ю. Квитки, большую часть времени проводил в молитве. До конца жизни в его комнате стоял аналой с молитвенником и постоянно теплилась лампадка… (потом) он начал появляться в обществе, которого вначале, по возвращению в свет, дичился. Играя на флейте, просиживал он тогда по целым ночам в тени сада, в Основе» [1] Петренко П. Григорій Квітка // Література і мистецтво. – 1931. – С. 150. .

Сучасники письменника й дослідники його творчості досить повно окреслили риси його характеру: за наявності християнського світогляду й моралізаторства «в нього ні краплі не було претенсійности та наставницького тону. До старости зберіг він гнучкість та свіжість характеру, вміння легко пристосовуватись до всякого товариства. Він гаряче любив дітей, майстерно оповідав своїм малим слухачам казки й анекдоти – дорослим. А естетичне його почуття кохалося не тільки в церковних дзвонах, а в огні ракет, в феєрверках: на феєрверочних вправах він навіть позбувся одного ока» [2] Зеров М. Григорій Основ’яненко // Ізмарагд. – 1938. – С. 9. .

Захоплення домашнім театром в Основі, яке проявилося в Квітки в двадцятирічному віці, дало можливість чи навіть і спонукало до того, що в 1812–1816 рр. він обійняв посаду директора Харківського театру, а одночасно з цим брав активну участь у підготовці до відкриття Харківського університету й Інституту шляхетних дівчат, у виданні журналу «Украинский вестник» (1816–1817) і альманаху «Утренняя звезда» (1833).

На сорок третьому році життя Г. Квітка одружився з Ганною Григорівною Вульф, і їхній щасливий шлюб тривав 22 роки. Вона пережила свого чоловіка, який помер 8 (20) серпня 1843 р., на 9 років і, як згадували рідні, кожного дня чекала тієї хвилини, коли зможе зустрітися зі своїм коханим вже в інших світах.

Першу свою комедію «Приезжий из столицы, или суматоха в уездном городе» Г. Квітка-Основ’яненко написав у 1827 р. «Ревізор» М. Гоголя було написано через дев’ять років, і їхні сучасники робили навіть спроби говорити про якесь наслідування чи повторення сюжетів, що викликало велике невдоволення Григорія Федоровича. Він, без сумніву, відчував силу таланту М. Гоголя і тому не міг допустити наявності якихось запозичень.

А далі виходять комедії «Дворянские выборы» і «Турецкая шаль» (1829), «Шельменко – волостной писарь» (1831). У 1834 р. з’являється перша книжка під назвою «Малороссийские повести, рассказываемые Грицьком Основьяненком», на які відгукнулися «неистовый», а за словами Квітки, «грозный Виссарион Белинский» і «луганський козак» Володимир Даль.

Пізніше В. Бєлінський дав різко негативну характеристику повісті «Сердешна Оксана», в якій він побачив елементи релігійної проповіді. Але В. Даль чимдалі більше захоплювався українськими повістями Г. Квітки і навіть переклав «Салдацький патрет» російською мовою. У Відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України в особовому фонді Г. Квітки зберігається рукописний список (писарська копія) цього перекладу названого твору, підписаного псевдонімом «В. Луганскій», і така примітка перекладача внизу першого аркуша і на його звороті:

«Одна из повестей Грицка Основьяненка. Повести эти со временем без сомнения будут оценены по достоинству: поныне, кажется, украинское наречие, на котором они написаны, пугало наших читателей и читательниц. А жаль, очень немного таких вещей написано у нас по-русски. Перевод – всегда только тень подлинника; перевод народной украинской повести на русский язык – менее полутени. Я желаю только возбудить, хотя бы в немногих, охоту прочесть подлинник – вот почему решился я на перевод. Я уверился по опыту, что всякий, кто потрудится прочитать две страницы повестей Основьяненко с помощью человека знающего украинское наречие, третью страницу будет уже понимать сам.

В. Луганский» [3] Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів // Фонд № 67. .

Цікаві спостереження того, чому письменник почав писати свої твори українською мовою (майже до кінця життя не перестаючи творити навіть романи російською – «Пан Халявський» – 1840 р., «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова…» – 1841 р.), висловив відомий український літературознавець і бібліограф Микола Антонович Плевако: «Квітка теж почав писати по-російськи, проте життя його протікало за інших умов (у порівнянні з Гоголем), літературна діяльність його піддавалась іншим впливам – він не виїжджав з України, виховувався на українській літературі, все життя був близьким до народу… Квітка повинен був стати українським письменником, – і він ним став. Російські твори Квітки – це лише данина часу. Правда, і вони користувалися свого часу успіхом, і навіть Бєлінський назива їх “скарбом” для журналів.