Олексій Надемлінський - Маленька Відьма та Кір

І тут Кір почав говорити… Маринка поралася з пирогом, а Кір говорив. Дівчинка слухала…

— Що таке Добро та Зло? Здавалося б, просте запитання. Мудрі люди стверджують, що Совість — це і є вміння відрізнити Добро від Зла.

Однак поняття Добра та Зла дуже неконкретні. Люди часом творять Зло, а їм здається, що вони роблять Добро.

Поясню свою думку на прикладах. Скажімо, попросила в тебе подруга велосипед, щоб покататися. Ти позичила їй. Добре зробила? На перший погляд, так. Але… подруга впала та зламала собі руку. А вона ж мріяла взяти участь у конкурсі художників! I от через зламану руку її мрія так і лишилася мрією.

Так Добро чи. Зло спричинила ти їй своїм вчинком?

Ще один приклад.

От ти перевела стареньку через дорогу. Начебто Добро зробила. А бабуся на наступному перехресті потрапила під трамвай. А якби ти не перевела її, то старенька ще хвилин десять простояла б на першому перехресті, і прожила б ще років з п’ятнадцять. Так Добро чи Зло перемогло в цьому разі?..

Ні, я не закликаю відмовитися робити добрі справи. Просто я кажу про інше: іноді нам тільки здається, що ми творимо Добро, а насправді… Дякую за увагу.

— Що ти хочеш цим сказати? Що я даремно врятувала свою матусю?!! — голос Маринки мимоволі затремтів від образи та гніву.

Кіт безтурботно відповів:

— Зовсім не те я мав на увазі. Просто… у твоєї мами сьогодні другий день народження, а вона про це ніколи не дізнається. Ти ж не настільки дурна, щоб розповідати про те, як врятувала її?

Маринка мовчки кивнула, погоджуючись із котом.

Кілька днів минуло спокійно, непомітно. А тоді Кір несподівано повідомив Маринці:

— Будемо вважати, що передбачати майбутнє ти вже навчилася… А тепер візьмемося за левітацію.

— За що візьмемося?

— За левітацію. Тобто будемо вчитися літати.

— На мітлі?

Кіт закашлявся сміхом — він не сміявся, а просто кашляв:

— Ні, дитинко, ми не будемо літати ані на мітлі, ані в ступі, ані на порохотязі. Правда, Баба Яга іноді брала з собою в політ ступу, але використовувала її як багажник для потрібних речей — ну, не тягнути ж їй цілий лантух з цілющим зіллям на своїх плечах!

Кіт замовк, збираючись із думками, і продовжив:

— Так от, для того, щоб літати, потрібно просто забути про своє тіло і подумки відштовхнутися від землі.

— І це все? — недовірливо запитала Марина.

— Все. Спробуй.

Марина вирішила спробувати, хоча вона дуже сумнівалася, що у неї щось вийде з першого разу.

Проте в останню мить вона раптом згадала того чудового білого коня. Подумала — і відчула, що її тіло зненацька кудись зникло. Вона в уяві відштовхнулася від підлоги і шугонула під стелю, боляче вдарившись у неї плечем.

— Обережно, — застеріг Кір. — І, будь ласка, без фанатизму.

Якусь мить він мовчки спостерігав за Маринкою, а потім невизначено мугукнув:

— Та-ак… Добре…

Кіт зробив коло, тоді всівся навпроти дівчинки і сказав:

— А тепер промов: «Невидима». І подумай, як було б добре, якби люди тебе не бачили.

Стати невидимою для Маринки виявилося зовсім просто.

— Тепер спускайся на підлогу. Розмова є…

Кіт був чимось стурбований.

Маринка уявила, як вона пір’їнкою спадає донизу — і за мить уже стояла на підлозі.

— Молодець, — сказав Кір. — Розумієш усе без підказок. Але про всяк випадок доводжу до твого відома, що під час занять левітацією у жодному разі не можна сумніватися. Інакше… Може статися, як сталося з Ікаром…

І Кір заходився розповідати.

— Напевно, ти чула легенду про Ікара. Якщо забула, то нагадаю тобі. Йдеться про те, що начебто Ікар за допомогою воску зліпив пір’я для крил і злетів на них ледь не до самого сонця. Але сонце розтопило віск, Ікар впав у море, де й потонув. Трохи правди в цьому є, але насправді все було значно простіше. Ікар просто володів левітацією, а воскові крила — лише вигадки людей. Річ у тім, що в якусь мить Ікар переоцінив свої сили і можливості. Він вирішив здійнятися на таку висоту, на яку ніхто до нього не залітав. Інакше кажучи, він просто захотів встановити рекорд для тамтешньої книги Гіннеса. Але засумнівався у своїх силах. А сумнів — найстрашніший ворог левітації. Тож Ікар загинув не через розтоплений віск, а через сумнів. Саме тому під час левітації усі вагання відкидай геть.