Деніел Кіз - Відверто про Клавдію

– Отакої! Я щойно збагнула дещо про стіл! – вигукнула вона. – Там був антикварний стіл зі справжнього важкого дуба. І ще – не знаю напевне, але гадаю, що якщо вийняти стільницю з великого стола, то всередині буде повно наркотиків. Цей стіл прибрали з будинку десь за кілька тижнів до… ви кажете «потрійне вбивство», бо не знаєте про четверте тіло, так?

– Ні, я нічого не знаю про четверте тіло, – схвильовано мовив Чемп, – принаймні зараз.

– Гаразд, тож ви називаєте це потрійним убивством , – продовжила Клавдія. – Той стіл прибрали. Картини зі стін зняли.

– Розкажіть мені, – попросив Чемп, – коли ви востаннє були в цьому будинку.

– Перед днем святого Валентина. Це чотирнадцятого лютого, так? Я була там за два дні до того… У неділю було дванадцяте. Ніколи не забуду дванадцятого лютого.

– Чому?

– Жартуєте? Це ж тоді вбили тих чотирьох.

– Про які вбивства ви кажете?

Жінка спантеличено втупилася в детектива.

– Ми говоримо про одне й те саме?

– Ну, це я й намагаюся з’ясувати. Чому вам на думку спадає дванадцяте лютого?

– Та дата… це той день, коли загинули Матінка, Мікі, Кріссі й те, інше дівча.

– Гаразд, дозвольте спитати у вас дещо. З ким ви приїздили до будинку Маккена?.. Хто був із вами?

– Новатні в «олдсмобілі». Він був за кермом.

– А хто ще?

– Більше нікого з нами в машині не було, але Політіс їхав слідом… у машині своєї дівчини. Бачте, [ім’я видалене] зовсім нещодавно вийшла з державної лікарні. Що б не сказав їй зробити, вона просто зробить. І навіть не питатиме… як я. Вони користуються такими [як ми], змушують робити для них усілякі речі. А ми не усвідомлюємо, що коїмо. А потім трапляється щось подібне.

– [Вона] колись входила до будинку?

– Не думаю. Ніколи не бачила, щоб вона входила. Не думаю, що вона там бувала.

Чемп рішуче відрубав:

– А ви входили до будинку? Ну ж бо, ми говоримо про ніч, коли вбили Мікі, Матінку й Кріссі. Ви входили в дім?

– Так.

– Гаразд, що ви побачили першим, коли увійшли туди?..

– Ну, ми увійшли з чорного ходу, тож спочатку я побачила кухню.

– …Коли ви тільки-но увійшли в дім, Мікі й Кріссі були вже там?

– Не пам’ятаю…

– Але ж Матінку ви бачили?

– О, так. Вона плакала… страшенно засмучена. Я намагалася поговорити з нею, та не могла зрозуміти ні слова з того, що вона казала…

– Що сказав їй Діно?

– Він таким саркастичним тоном наказав їй замовкнути й дав чітко зрозуміти, що не хоче більше чути ніяких ридань.

– Де це сталося?

– На кухні.

– На кухні?

– Там вона була, коли я тільки-но увійшла до будинку крізь чорний хід. Вона стояла на кухні, притулившись до шафки над мийкою, начебто трималася за голову й скаржилася на нестерпну мігрень.

– Ви були там, коли її застрелили, Лавді? Знаю, ви не хотіли бачити, як у неї стрілятимуть, але ви там були?

– Так, – прошепотіла вона.

– Хто саме стріляв у неї… хто саме натиснув на гачок?

– Діно.

Чемп засовався на стільці.

– Отже, ви кажете мені – і у вас немає жодного сумніву, – що ви бачили місіс Маккен, яку називаєте Матінкою… ви справді кажете мені, що бачили, як її застрелили, правильно?

– Мені нестерпно це визнавати.

– Ви бачили це?

– Ви мене захистите. Зі мною нічого не трапиться, адже так?

– Ми надамо вам стільки захисту, скільки потрібно, щоб відгородити від таких людей.

– Я ніколи не опинюся в такій ситуації, що змушена буду говорити на суді просто при них?

– Цього гарантувати я вам не можу, Лавді. Але відтепер ви будете повністю захищені, і якщо гадаєте, що я не маю повноважень надати вам такого роду гарантії, то я впевнений, що він [лейтенант] має…

Лейтенант Дейві нахилився вперед.

– Я саме увійшов під кінець вашого допиту… Мене цікавить « четверте тіло ».

Клавдія нетерпляче пояснила:

– Розумієте, від початку планувалося, що тіла Матінки, Мікі, Кріссі та іншої дівчини, тієї повії – усі тіла будуть прибрані з будинку… і всіх їх мали кудись викинути, але зуміли позбутися лише одного з них.

– Підемо крок за кроком… – сказав Чемп, чиє нетерпіння зростало від того, як безладно перестрибували відповіді Клавдії. – Ви були досить близько, щоб бачити, як убивали місіс Маккен?

– Так, за кілька кроків.

– І де це сталося? У якій частині будинку?

– На кухні.

Чемп добре знав, що матір була застрелена в проході перед каміном.

– Саме на кухні?

– Ну, вона впала, але, розумієте, вони мали прибрати всі тіла з будинку, тож тягали їх із місця на місце, перекладали їх та речі. Познімали зі стін картини. А передусім від’єднали телефон – відрізали.