Деніел Кіз - Відверто про Клавдію

– А що ви шукаєте?

– Лише зброю, – відповів Чемп.

Новатні зглитнув.

– Ну, якщо тільки зброю, то гаразд.

Тут повернувся Дон Чемп і відкликав свого брата вбік.

– Новатні притягувався. Дрібні порушення. На неї жодних чинних ордерів знайти не можу.

– Нічого?

– Я перевірив у Департаменті та в поліції Колумбуса. Нічого.

– Гаразд, – сказав Говард, – вони дали мені усну згоду на обшук квартири. Подивимось, що тут.

Полісмени знайшли пістолети 38 й 44 калібру, 22-каліберну рушницю й деррінджер Клавдії. Коли ж виявили трохи марихуани в спальні, Новатні стривожився, але Говард Чемп нагадав йому, що вони шукають лише зброю.

– Ми візьмемо цю зброю, просто щоб перевірити її, – сказав Дон. – Хтось повідомить вас, коли можна буде її забрати.

Тим часом Говард знову лишився з Клавдією віч-на-віч у вітальні й спитав, чи справді їй відомо щось про вбивства в Маккена.

– Я не говоритиму там, де Боббі може мене почути. Просто скажу йому, що ви забираєте мене до штаб-квартири за відкритим ордером.

Він бачив, що жінка неабияк непокоїться, хоча час від часу широко позіхає.

– Ми можемо поїхати просто зараз? – спитала вона.

– Чому б вам не вдягнутися? – запропонував Говард. – Ми сповістили наше керівництво. Незабаром вони будуть тут, а потім ми можемо їхати.

Клавдія пішла до спальні й перебралась у чорну сукню.

– Боббі, – гукнула вона, – у них на мене ордер за підробні чеки. Я мушу поїхати з ними в центр.

Говард відчув полегшення, коли нарешті прибули капітан Гердманн (жодного стосунку до жертви Крістін Гердман) і лейтенант Дейві. З усіх, кого перевіряв Департамент, Клавдія Яско була першою, хто зізнався, що має інформацію про потрійне вбивство. І Говард хотів, щоб його керівник був присутній, коли він повезе її на допит.

– Можна мені з вами? – спитав Новатні, вочевидь стривожений думкою, що Клавдії доведеться самій розмовляти з поліцією. – Я хотів би поїхати в машині разом із нею.

– Це неможливо, – заперечив Дон Чемп. – Ми мусимо дотримуватися стандартних процедур.

– Я дзвоню адвокатові.

– Уперед, дзвоніть, – сказав Говард.

Клавдія закуталась у своє коричневе пальто й пішла з помічниками шерифа, міцно стискаючи комір на свіжому березневому вітрі. Коли вони сідали в поліційне авто без номерів – Дон за кермо, а Говард із Клавдією назад, – Новатні побіг через вулицю, щоб скористатися братовим телефоном.

Щойно машина помічників шерифа, а за ними – Гердманна й Дейві з’їхали з пагорба, Клавдія відкинула голову й глибоко зітхнула.

– О Боже мій, я гадала, ми ніколи звідти не виберемось. Я навіть не хочу повертатися до тієї квартири. Можете допомогти мені переїхати?

Тепер вона говорила дуже швидко – сонливість як рукою зняло, і жінка в істеричному настрої заторохтіла про Новатні. Казала: він героїновий наркоман і, щоб підтримувати свою звичку, періодично торгує наркотиками.

– Але всі рахунки сплачую я, а він і гроша не вкладає. Усе, що заробляє, спускає собі у вену.

Чемп не хотів розпитувати її про вбивства, доки вони не дісталися до штаб-квартири. Він ще не зачитав їй прав і, хоч і знав, що натрапив на щось дуже важливе, хотів бути обережним.

– Не розумію, чому ви залишаєтеся з ним, – сказав він. – Окрім того, що ви гарна жінка, я бачу, що ви дуже розумна.

Її теплий сміх здивував полісмена.

– У тому, що стосується розуму, Боббі з вами би не погодився, – мовила вона. – Він називає мене безголовою, бо я маю психічну проблему. І вони з його дружком Діно Політісом обговорюють мене просто в моїй присутності, наче я надто дурна, щоб зрозуміти.

– Часто вони так роблять?

– О, так. А ще Боббі змушує мене робити те, чого я не хочу. Я могла б вам таке розповісти, що ніколи не повірите.

Чемп усміхнувся.

– Упевнений, я повірю в усе, що ви скажете.

Жінка незв’язно говорила всі п’ятнадцять хвилин, поки вони добиралися до центру. Він слухав, але обачно відводив її від будь-якої згадки про вбивства.

Дон Чемп під’їхав вулицею Фронт-стрит до входу в Департамент шерифа, і Говард повів жінку всередину. Гердманн і Дейві припаркувалися позаду них і пішли слідом.

Клавдія відсахнулася, дивлячись на Говарда так, наче він зрадив її.

– Це Франклінська окружна в’язниця! Я не хочу до в’язниці! – заверещала вона. – Навіщо ви привезли мене сюди? Чому мене заарештували?

– Вас не заарештовано, Клавдіє. Ви тут, тому що зголосилися надати нам певну інформацію. Департамент шерифа поверхом вище. Там ми й проведемо нашу маленьку бесіду.