Деніел Кіз - Відверто про Клавдію

Помічники шерифа додали новий напрямок до свого розслідування потрійного вбивства на Далекому Вест-Сайді – любовний трикутник…

Характер убивств і серії подій вказує на жорстокість, зазвичай пов’язану зі злочинами на підставі ревнощів, вважають детективи…

Власне, детективи з Департаменту шерифа розглядали два можливі любовні трикутники. Хоча молода загибла танцівниця Крістін Луїз Гердман кілька місяців прожила з Маккеном, її покинутого чоловіка Джеймса Гердмана сповістили про її смерть, допитали, а потім звільнили. Він не вважався підозрюваним.

До другого любовного трикутника входила асистентка менеджера Маккена, двадцятишестирічна Мері Френсіс Слатцер. Чемп припускав, що Мері через ревнощі до Крістін Гердман могла бути якось причетна до злочину.

Чемп знову й знову викликав Мері Слатцер на допит. І хоч як вона запевняла, що жодного стосунку до цих убивств не має, проте лишалася його головною підозрюваною, доки він не перевірив її алібі – вона була з батьком, додатковим помічником шерифа Бобом Слатцером.

У подальші тижні після потрійного вбивства детективи з Департаменту шерифа допитали сотні контактних осіб та інформаторів: колег, родичів, друзів і знайомих Мікі Маккена, з якими він спілкувався останнім часом, а також усіх відомих завсідників клубу «Ельдорадо Мікі». Мері Слатцер віддала Чемпу записник, у якому Мікі вів облік тих, хто заборгував йому гроші, і тих, хто мав на нього зуб. Чемп доручив Тоні Річу та Стіву Мартіну, а також іншим помічникам перевірити всі імена – але це нікуди не привело. Тоді списки розширили, включивши до них усіх, хто міг мати спеціальну підготовку для скоєння такого професійного вбивства: байкерів, колишніх офіцерів поліції, військових.

Коли справа проти Мері Слатцер розвалилася, Чемп залишився без жодного підозрюваного.

Доки на сцені не з’явилася Клавдія Ілейн Яско.

Удосвіта 12 березня 1978 року, рівно за місяць після потрійного вбивства, офіцери Вільям Брінкмен і Джордж Сміт із Департаменту поліції Колумбуса працювали в неробочий час охоронцями нічного клубу «Вестерн Пенкейк Гауз» у північній частині міста.

Брінкмен помітив дуже високу вродливу жінку з довгим темним волоссям, яка увійшла з чоловіком та подругою. Компанія зайняла столик неподалік від полісменів, зробила замовлення, а тоді полісмени почули, що в їхній розмові згадується Мікі Маккен.

Незабаром висока жінка встала й підійшла до них.

Брінкмену здалося, що її зелені очі стурбовані.

– Хочете знати щось про вбивства в Маккена? – спитала вона їх.

Брінкмен усміхнувся.

– Що вам про це відомо?

– Багато, – сказала жінка.

– Ну ж бо, сідайте, – запросив Сміт. – Як вас звати?

– Клавдія Яско, – відповіла вона, сідаючи поряд зі Смітом. – І в мене проблема. Я маю спекатися свого хлопця.

– Ви про того, що прийшов з вами?

– О, ні. Це просто друг. Я кажу про Боббі Новатні, чоловіка, з яким я мешкаю в одній квартирі. Він хоче мене вбити. Не могли б ви допомогти мені виїхати?

– Не думаю, – сказав Сміт. – Хіба що буде скоєно злочин.

– Ви казали щось про вбивства в Маккена? – нагадав Брінкмен.

Клавдія по-дитячому кивнула.

– Я багато про них знаю.

Швидко й чітко відповідаючи на запитання полісменів, вона розповіла їм, що розлучилася й живе під своїм дівочим прізвищем. Сказала, що наразі працює офіціанткою в «Галереї зображень», ресторані на Гай-стрит.

– Мікі Маккен не раз приходив туди, – продовжила вона. – Раніше, коли я працювала в «Латинських кварталах», він побачив, як я танцюю, і запропонував подвоїти платню, якщо я танцюватиму в нього. Та я не стала, бо всі знають, що Мікі перетворює своїх офіціанток і танцівниць на повій.

Брінкмен спробував пригадати те, що читав про місце вбивства.

– Гаразд, Клавдіє, – сказав він, – можете пригадати щось незвичайне в будинку Маккена?

– Наприклад, про його картини?

– Так, – погодився Сміт, – що ви можете про них розповісти?

– Їх познімали зі стін.

– Навіщо ж це зробили? – спитав Брінкмен.

Жінка хитро глянула на нього.

– Ну, про це ви могли б здогадатися.

– Міг би, – погодився Брінкмен, – та краще ви мені розкажіть.

– Щоб пошукати гроші й наркотики, – відповіла вона, – бо багато хто знав, що Мікі ховає всіляке таке за картинами.

Брінкмен не пригадував, щоб у новинах щось було про зняті картини, і намагався вирішити, чи зателефонувати до Департаменту шерифа округу Франклін зараз – о четвертій ранку, – чи зачекати більш пізнього часу й поговорити з детективом, який веде розслідування. Він записав адресу Клавдії Яско.