Деніел Кіз - Відверто про Клавдію

– Відбувається щось підозріле, – зізнався Боббі. – Не знаєш, що вона може наговорити Чемпу, а Клавдія ж із тих жінок, кого можна підбити сказати або вчинити що завгодно.

Боббі мав рацію. Ті кілька разів, коли Дай бачив Клавдію, у нього склалось те саме враження – вона була надзвичайно піддатлива до впливу.

– Перевір, чи її заарештували й звинуватили в чомусь, – попросив Боббі, – і внеси заставу, якщо зможеш.

Дай запевнив, що зробить усе можливе. Він багато років представляв інтереси родини Новатні й добре їх знав. Батько Боббі, чиї предки емігрували з Богемії ще до початку століття, поселився з дружиною Мері в суворому депресивному районі в Колумбусі, прозваному Днище. Після того як вона народила йому Боббі, Кріса, Енді й маленьку Марлін, він помер, і Мері Новатні виховувала дітей у гордій самоті. Відколи не стало батька, Боббі – тямущий юний самоук, який відчував, що більше нічого не навчиться в школі – постійно мав проблеми з поліцією Колумбуса через бійки, пиятику та дрібні крадіжки.

Лью Дай зробив дюжину дзвінків, намагаючись розшукати Клавдію, але помічники шерифа, включно з Говардом Чемпом, заперечували затримання Клавдії й те, що знають її місцеперебування. Дзвінки до прокуратури, до генерального прокурора й до в’язниці мали той самий результат. Дай відчував, що всі просто чинять йому опір.

Це його не зупинило. До того як стати адвокатом захисту, він був прокурором, а перед тим вивчав психологію. Він назавжди взяв за правило знати людей, з якими доводиться працювати: хто їм подобається, чим вони снідають, де випивають і з ким сплять. Усе про всіх. І, озброєний такою інформацією, він став експертом у перемовинах із правосуддям.

Цього ранку від одного зі своїх інформаторів він дізнався, що Клавдію ніч протримали в готелі «Рамада-Північ» і тільки-но повернули до офісу шерифа.

Попри слова Чемпа про те, що Клавдія не хоче з ним розмовляти, Дай знав, що вона як дитина, тож передумає, щойно його побачить.

Увійшовши до офісу Детективного бюро, він помітив її за одним із робочих столів. У минулому, бачивши Клавдію разом із Новатні на судових слуханнях, Дай зауважив її холодний відсторонений погляд. Її обличчя навіювало думки про дівчат з обкладинок глянцевих журналів. Зараз, схвильована, з опухлими щоками, блідим обличчям і почервонілими очима, та ще й здригаючись усім своїм рослим тілом, вона все одно мала ту саму ауру сексуальності.

Клавдія підхопилася на ноги й підбігла до нього.

– Допоможи мені, Лью, – схлипнула вона. – Мені недобре. У мене голова не в порядку.

Дай попросив дозволу поговорити з нею наодинці, і їм дали змогу скористатися кабінетом капітана Гердманна.

– Чому ти не хотіла мене бачити? – спитав він, коли вони залишилися вдвох.

– Я так заплуталася, – пробелькотіла жінка. – Не знаю, що відбувається.

Дай повірив їй, але також запідозрив, що зараз, у стані паніки, Клавдія погоджується з усім, хто б їй що не казав. У своїй наївності вона повірила б, що помічники шерифа намагаються їй допомогти. Побачивши знайомого, вона зробила оберт на 180 градусів і тепер линула до нього по захист.

– Хочеш, щоб я представляв твої інтереси?

– Так. Так. Я тебе знаю. Я довіряю тобі.

– Зі слів декотрих полісменів я розумію, що ти їм про щось говорила.

– Я розповіла їм, що Боббі погрожував мене вбити, і…

– Гей, не треба вдаватися в деталі. У цих кабінетах не мало би бути жучків, але я чув, що розмови адвокатів із клієнтами записуються.

– Що ж мені робити?

– Відтепер тримай рота на замку. Не говори ні з ким, окрім мене. Боббі телефонував мені вчора, після того як тебе забрали. Він сам не свій від тривоги.

Коли Дай відвів її до приймальні, Чемп розповів йому про зізнання, яке вона підписала, і про ордери, які зараз готують на її арешт, а також на арешт Роберта Новатні й Діно Політіса за обвинуваченням у незаконному проникненні, пограбуванні та вбивстві за обтяжувальних обставин.

– Ви робите помилку, – мовив Дай. – Ця жінка ніколи нікого не вбивала.

Чемп знизав плечима.

– О’Ґрейді каже, що ми маємо достатньо для суду присяжних.

Дай добре знав бувалого головного прокурора О’Ґрейді, адже не раз стикався з ним у суді. Він знизав плечима й кивнув Чемпу:

– Ти даєш усі підстави для позову, Говарде.

– Можливо, але ми маємо обґрунтовану підозру.

Чемп обернувся до жінки й сказав:

– Клавдіє Яско, мені шкода, але вас заарештовано.

Її очі розширилися, і вона скрикнула: