Стівен Кінг - Чотири після півночі

— Ну, ви маєте такий вигляд, наче якусь каверзу втнули, — трохи спантеличилася місіс Делеван. Щось у їхніх веселощах уразило її жіночу сутність. Зовні вони були схожі на чоловіків, що ледь не потрапили в автомобільну аварію. — Не хочете розповісти дамам?

— Просто два парубки гарно провели час, — сказав містер Делеван.

— Разюче гарно, — підкреслив Кевін, а батько докинув «власне, ми це до того», вони перезирнулися і знову почали хихотіти.

Меґ, щиро збентежена, глянула на матір:

— Мамо, чого вони так поводяться?

Місіс Делеван відповіла:

— Тому що мають пеніси, люба. Іди й почепи своє пальто.

Батя Меррілл провів Делеванів, pere et fils [296] Батько і син ( фр. ). , до виходу, а тоді зачинив за ними двері. Він повимикав усе світло, окрім лампи над робочим столом, відшукав ключі і відчинив власну шухляду, повну всякої всячини. Витягнув звідти камеру «Полароїд Сан-660» Кевіна Делевана, пощерблену зовні, але всередині неушкоджену, і пильно на неї подивився. Вона перелякала обох, батька і сина. Це для Баті було зрозуміло; його вона теж налякала і лякала й досі. Та покласти таку річ на пеньок і розтрощити її?

То дурість.

Була змога заробити на цій штукенції копійчину.

Така можливість завжди була.

Батя замкнув її в шухляді. Він переспить із цією думкою ніч, а на ранок знатиме, що робити далі. Правду кажучи, він уже мав до біса гарну ідейку.

Батя піднявся, вимкнув лампу і крізь морок кімнати попрямував до сходів нагору. Він рухався впевненою ходою, породженою роками практики.

На півдорозі Батя спинився.

Він відчув спонуку, надзвичайно сильну спонуку повернутися й знову поглянути на камеру. Нащо, заради Бога? У нього ж навіть плівки для цієї безбожної штукенції не було… не кажучи вже про те, щоб знімати нею. Якщо комусь закортить нею знімати, спостерігаючи за рухами пса, то радо просимо покупця це робити. Caveet emperor [297] Типово для Баті, він неправильно промовляє давній купівельний принцип caveat emptor (з лат. — нехай покупець пильнує), за яким відповідальність за перевірку якості товару перед його придбанням покладено саме на покупця. , як він завше казав. Хай той клятий покупець caveet чи не caveet, уже як собі захоче. Що ж до нього, то він радше вступить до клітки з левами навіть без батога та стільця.

Та все ж таки…

— Облиш це, — грубо кинув він у темряві, і звук власного голосу налякав його, змусивши таки піднятися не озираючись.

Рано-вранці наступного дня Кевінові Делевану наснився настільки жахливий кошмар, що він пригадував його лише уривками, наче відокремлені рядки пісеньки, почутої колись по радіо з несправним динаміком.

Кевін крокував обшарпаними вулицями промислового містечка. Очевидно, він був волоцюгою, бо мав на спині торбу. Місто називалося Оутлі, і Кевін підозрював, що то було або у Вермонті, або на півночі Нью-Йорку. «Не знаєте часом, хто наймає працівників тут в Оутлі?» — запитав він старого, що пхав поперед собою візок уздовж пощербленого тротуару. У візку не було жодних харчів; він був переповнений усіляким непотребом, і Кевін зрозумів, що той чоловік пияк.

«Забирайся! — закричав п’яниця. — Геть! Жодій! Йовський жодій! Йовський ЖОДІЙ!»

Кевін побіг, чкурнувши через вулицю, більше наляканий безумною реакцією цього чоловіка, ніж думкою, що хтось може повірити в те, що він, Кевін, був злодієм. Випивака гукав йому вслід: «Це не Оутлі! Це Гільдасвіль! Забирайся з міста, йовський жодій!»

Саме тієї миті він усвідомив, що це не Оутлі чи Гільдасвіль, чи жодне інше містечко з нормальною назвою. Як може абсолютно ненормальне місто мати нормальну назву?

Усе — вулиці, будівлі, авто, знаки, нечисленні пішоходи — було двовимірним. Предмети мали висоту, ширину… та їм бракувало товщини. Він проминув жінку, котра виглядала, як учителька балету, у якої навчалася Меґ. На ній були слакси кольору жувальної ґумки «Базука» [298] «Базука» — бренд жувальної гумки, започаткований 1947 року. Популярним рекламним персонажем гумки був Базука Джо, персонаж комікс-стрипів, поміщених усередині. . Як і пияк, вона штовхала візок для покупок. Одне з коліс рипіло. Він був заповнений камерами «Полароїд Сан-660». Жінка підозріло поглянула на Кевіна, коли вони порівнялися. У ту мить, коли вони пройшли тротуаром одне повз одного, жінка зникла. Її тінь і дотепер була там, він і досі міг чути ритмічне скрипіння, та її там більше не було. Тоді вона знову з’явилася, озираючись своїм товстим пласким недовірливим лицем, і Кевін зрозумів, чому вона раптово зникла. Це тому, що концепції «бічного зору» насправді не було і не могло бути в ідеально пласкому світі.