Стівен Кінг - Чотири після півночі

Любий Кевіне,

під час бриджу Джейн Дойон запитала, чи ми з Меґ часом не проти повечеряти з нею у «Бонанца» [294] «Бонанца» (Bonanza Steakhouse) — американська мережа ресторанів-стейкгаусів. Разом зі спорідненою мережею «Пондероза» названа на честь класичного телесеріалу-вестерну «Бонанца». , оскільки її чоловік поїхав до Пітсбурґа у справах і вона нудиться вдома на самоті. Я сказала, що ми були б тільки раді. Особливо Меґ. Ти ж знаєш, як вона хоче бути «однією з дівчат»! Сподіваюся, ти не проти поїсти «в гордій самоті». Чом би тобі не замовити собі піцу й трохи содової, а батько замовить собі сам, коли прийде додому. Він не любить розігріту піцу, і ти знаєш, що він захоче собі пива.

Люблю тебе,

мама

Вони поглянули одне на одного, ніби промовляючи: «Що ж, принаймні про це турбуватися не треба». Очевидно, ані вона, ані Меґ не помітили, що авто містера Делевана й досі було в гаражі.

— Хочеш, щоб я… — почав Кевін, та потреби закінчувати не було, оскільки батько перервав його на півслові:

— Так. Перевір. Негайно.

Кевін піднявся сходинками, ступаючи через одну, і ввійшов до кімнати. Там у нього були комод і стіл. Нижня шухляда стола була забита тим, що Кевін називав просто «всячина»: речі, які він не міг викинути, проте й користі від них не було жодної. Тут лежав дідів кишеньковий годинник, важкий, візерунчастий, гарний… і настільки заржавілий, що ювелір у Льюїстоні, якому вони з матір’ю принесли його показати, ледь зиркнувши на нього, похитав головою і відштовхнув назад через прилавок. Були також два набори однакових запонок із двома сирітками без пари, розворот журналу «Пентгаус» [295] «Пентгаус» (Penthouse) — американський еротичний журнал для чоловіків, який відрізняється від «Плейбою» відвертішим сексуальним змістом. Моделі, зображені на розворотах журналу, знані як Кішечки (Penthouse Pets). , книжка «Сороміцькі жартики» в м’якій обкладинці й «Соні-Волкман», який чомусь зажовував касети, замість того щоб програвати. Усяка всячина, та й по всьому. Кращого слова годі дібрати.

Частиною тієї всячини були, певна річ, тринадцять краваток-боло, що їх тітка Гільда надсилала йому щороку на дні народження.

Він дістав їх одну за одною, перерахував, вийшло дванадцять замість тринадцяти, перерив шухляду ще раз, знову перерахував. Усе одно дванадцять.

— Немає?

Кевін, сидячи навпочіпки, скрикнув і схопився на ноги.

— Вибач, — сказав містер Делеван. — Вийшло по-дурному.

— Усе гаразд, — відповів Кевін. На мить він задумався, як швидко серце людини може битися до того, коли вона спалить свого двигуна. — Я просто… на голках. Дурня.

— От і ні. — Батько зосереджено поглянув на нього. — Коли я проглянув той запис, то настільки перелякався, що думав, мабуть, доведеться пхати пальці в рота, щоб заштовхати шлунок назад.

Кевін вдячно глянув на батька.

— Її там немає, правда? — спитав містер Делеван. — Тієї, що з дятлом чи що воно таке має там бути?

— Ні. Немає.

— Ти в тій шухляді камеру тримав?

Кевін повільно похитав головою.

— Батя — містер Меррілл — звелів давати камері час від часу відпочити. Це була частина складеного ним розкладу. — Щось у його голові заворушилося, потому зникло. — Тож я запхав її туди.

— Лишенько, — тихо мовив містер Делеван.

— Ага.

Вони дивилися одне на одного в темряві, тоді раптом Кевін усміхнувся. Неначе промінчик сонця прорізався крізь хмари.

— Що?

— Я пригадував, як воно було, — сказав Кевін. — Я замахнувся кувалдою так сильно…

Містер Делеван також посміхнувся.

— Я гадав, що ти розіб’єш собі бісову…

— …і від удару пролунав такий ХРУСТЬ!..

— …розліталися в усі боки…

— БУМ! — завершив Кевін. — Нема!

Вони обоє зареготали, і хлопчині на якусь мить навіть здалося, що він майже — майже — радий, що все це трапилося з ним. Почуття полегкості було настільки ж невимовне й водночас довершене, як і те, що людина відчуває, коли чи то за щасливим збігом обставин, чи то завдяки провидінню вона змогла почесати саме те місце на спині, яке дуже свербить.

Саме такими були відчуття в Кевіна, пов’язані з камерою та його батьком, який тепер про все знав.

— Її вже нема, — мовив Кевін. — Правда ж?

— Не стало як Хіросіми, коли Енола Ґей скинув на неї атомну бомбу, — сказав містер Делеван, додавши: — Розчавлена на гівно.

Кевін витріщився на батька, а тоді вибухнув потоком дзвінкого — ледь не крикливого — сміху. Батько долучився до нього. Невдовзі потому вони замовили собі піцу з начинкою. А коли Мері та Меґ Делеван повернулися додому двадцять на восьму, вони ще сміялися.