Юрій Яновський: Чотири шаблі

Напевно, кожен, хто брав до рук книгу, яка подолала сам час із його протеїчними цінностями і смаками, мимоволі намагався зануритися в таємницю літературного безсмертя. Справді мудрі люди доходили висновку, що такий дар дістають тексти, народжені в ситуації граничного утвердження життя й пізнання. їх авторам, володарям досвіду марґінальності, — зовсім чужа боротьба за існування, усунення заради власної слави інших живих: вони, зазвичай далекі від мирської суєти, знаходять собі втіху у спілкуванні із безсмертним інтелектуальним спадком тих, хто із життя пішов. Відомий австрійський філософ Еліас Канетті, якому належить глибока й оригінальна філософія виживання як «жертвоприношення навпаки», писав: «Такий підхід не вимагає вбивати, щоб вижити, бо вижити треба не зараз. На арені з'являєшся через сто років, коли тебе уже немає серед живих і ти не можеш убивати. Виступає витвір проти витвору, і якщо чогось не вистачає, то справи не виправити, уже пізно. Тут справжнє суперництво починається, коли суперників уже немає. їм не суджено спостерігати за битвою, яку ведуть їхні твори. Але сам твір повинен жити, а щоб він жив, у нім повинна міститися якнайбільша й якнайчистіша міра життя (курсив мій. — Г. X.)». [1] Канетти Э. Масса и власть / пер. с нем. Леонида Ионина. — M.: Ad Marginem, 1997. — С. 302. — (Серия «1/16»).

Ця думка у справді органічний спосіб стосується Юрія Яновського. І то не тільки тому, що, схильний до самомістифікацїї та тонкої романтичної іронії, він подавав автора свого оповідання-сценарію «Бородаті мисливці знаходять молодість» (1929) таким чином: «Його лисина — не наслідок статевого розкошування, бо й однієї жінки йому забагато. П'єсу він написав для слави — вона любить лисих людей». [2] Яновський Ю. Кров землі. — X.: Книгоспілка, 1930. — С. 144. Справа хоча б уже в тім, що він, далеко не аскет, а саме втілення потужної творчої енергії, завжди був відчужений від світу взаємознищення затьмарених еристикою сучасників. І навіть тоді, коли він, прихильник безсумнівного лідера «м'ятежних геніїв» [3] Хвильовий М. Україна чи Малоросія? // Хвильовий М. Твори: У 2-х т. — К.: Дніпро, 1991. — Т. 2. — С. 620. українського Відродження 1920-х Миколи Хвильового та його імперативів «розвиненого інтелекту» [4] Хвильовий М. Камо грядеши // Хвильовий М. Твори: У 2-х т. — К.: Дніпро, 1991. — Т. 2. — С. 414. й «допитливого людського духу» [5] Хвильовий М. Думки проти течії // Хвильовий М. Твори: У 2-х т. — К.: Дніпро, 1991. — Т. 2. — С. 468. міг дозволити холодну оцінку на адресу літературно-мистецького бомонду, вона просякнута не екзальтацією обвинувачення, а екзистенціалом болю. Як ось у листі до М. Хвильового від серпня 1929 року, опублікованого в «Літературному ярмарку»: «Боляче не те, що ми малокультурні в масі — цього можна позбутися і цього ми позбудемося. Боляче, що багато у нас так званих «напівінтеліґентів» — оцієї хижої, пролазливої, безпринципної, гнучко-хребетної, паразитичної публіки, котра нехтує знання й культуру, шкодить робітничій клясі наплюйницьким ставленням до культури і проходить життя, ні про що ні разу серйозно не замислившись». [6] Ваплітянський збірник. — 2-ге вид., допов. / під ред. Юрія Луцького. — Видання Канадського Інституту Українських Студій: Мозаїка, 1977. — С. 142. А думка: «Я пишу для розвинених — соціально й національно — інтелектів, а не примітивів з «Літературної газети», [7] Костюк Г. Зустрічі і прощання: Спогади у двох книгах / Передмова Миколи Жулинського. — К: Смолоскип, 2008. — Кн. 1. — С. 376. — із приватної розмови. Яновський — це пристрасна робота над високою літературою, перетворення досвіду справжніх вітчизняних, європейських та американських митців-новаторів у безсумнівно довершений оригінальний і цілісний власний світ.

До речі, саме таким бачили письменника його сучасники.

«Остання збірка Яновського «Кров землі», де зібрано твори кількох років, добре доводить, що в Яновського ми маємо свіжого, завжди оригінального письменника, письменника, що використавши багато різних впливів, узявши елементи з різних літературних шкіл, зумів призвести їх до чогось єдиного, свого власного», [8] Якубовський Ф. Силуети сучасних українських письменників. — К, 1928. — С. 38–39. — (Бібліотека газети «Пролетарская правда»).