Стівен Кінг - Чотири після півночі

«І бідолашний схиблений гівнюк, напевно, щиро в це вірив», — розмірковував Батя, почувши цю історію.

Ну а ще був чолов’яга в Данвічі, штат Массачусетс, якому Меррілл одного разу продав за дев’яносто доларів так звану «спіритичну трубу». Чоловік узяв її із собою на Данвіцький цвинтар і, певно, таки почув щось надзвичайно неприємне, бо й досі, уже майже шість років, репетує в оббитій повстю камері в Аркгемі [300] Аркгем і Данвіч — вигадані містечка з творів американського письменника Говарда Філіпса Лавкрафта, з його циклу «міфи Ктулгу». Місто Аркгем відоме передусім завдяки Міскатоніцькому університету та Аркгемській психлікарні — установам, що відіграють помітну роль у творах автора. , цілком утративши глузд. Коли він зайшов на кладовище, його волосся було чорним; коли ж його крики розбудили кількох сусідів, що мешкали неподалік від кладовища, а ті викликали поліцію, яка вивела бідолаху звідти, то його волосся, як і скривавлене обличчя, побіліло.

А ще була жінка в Портленді, яка втратила око під час катастрофічної сесії з дошкою Віджа, коли все пішло шкереберть… чоловік у Кінгстоні, Род-Айленд, котрий позбувся трьох пальців на правій руці, коли задні двері автівки, у якій двоє підлітків скоїли самогубство, раптом зачинилися… старенька пані, що опинилась у Меморіальному госпіталі Массачусетсу фактично без одного вуха, коли її стара кицька Клодетт буцімто знавісніла під час сеансу…

Дечому з цього Батя йняв віру, дечому — ні, та здебільшого утримувався від якихось оцінок — не тому, що йому не вистачало переконливих доказів для якоїсь із чуток, а лише тому, що він глибоко в дупі мав усіх тих привидів, сеанси, кришталеві кулі, спіритичні труби, біснуватих кицьок чи легендарний корінь Іоанна Завойовника [301] Корінь Іоанна Завойовника (John the Conqueror root) — напівміфічна рослина. За повір’ями, сприяє в азартних іграх. . Тож якщо запитати Реджинальда Меріона «Батю» Меррілла, як він ставиться до Капелюшників, то вони, на його думку, можуть пиздувати зі своїми чарами хоч на Місяць.

Доти, певна річ, доки хтось із них був готовий здати свої дорогоцінні квиточки заради камери Кевіна Делевана й почекати наступного шатла.

Батя називав цих ентузіастів Капелюшниками не через їхню зацікавленість потойбічним життям; він називав їх так тому, що переважна більшість із них — інколи він мав спокусу сказати, що й усі, — здавалося, були заможними самітниками, які тільки й чекали, поки їх обдеруть як липку. Якщо ви витерпите п’ятнадцять хвилин, киваючи й погоджуючись, поки вони переконуватимуть вас у тому, що здатні відрізнити фальшивого медіума від спеца, лише ввійшовши до кімнати, не кажучи вже про сам сеанс, або якщо стільки ж часу із подивом на обличчі слухатимете нерозбірливі шуми магнітофонного запису, що, може, є словами, а може, й ні, то зможете збути їм чотиридоларове прес-пап’є за сотню, сказавши, що одного разу чоловік побачив у ньому відображення покійної матері. Посміхнетеся їм — і вони випишуть вам чек на дві сотні доларів. Скажете обнадійливе слівце — і вони випишуть вам чек на дві тисячі доларів. А як зробите і те, й те, то вони передадуть чекову книжку вам і попросять вписати туди потрібну суму.

Це завше було настільки ж просто, як у дитини цукерку відібрати.

Дотепер.

Батя не тримав у себе в кабінеті папки із заголовком «КАПЕЛЮШНИКИ», як не було там і папок «НУМІЗМАТИ» чи «ФІЛАТЕЛІСТИ». У нього й картотеки не було. Найближчим її відповідником був пошарпаний старенький телефонний записник, який він носив у задній кишені (котрий, як і його гаманець, роками опирався вигинові миршавої сідниці, до якої прилягав). Усі необхідні відомості Батя зберігав там, де це повинні робити всі представники його професії: у голові. Було вісім дозрілих Капелюшників, із якими він роками вів справи, люди, які не просто забавлялися окультизмом, а занурилися в нього з головою. Найбагатшим був пенсіонер-промисловець на ім’я Мак-Карті, котрий жив на власному острові за дванадцять миль від узбережжя. Цей чолов’яга нехтував човном, тому винайняв собі особистого пілота і літав туди й назад із материка, коли йому заманеться.

Батя звернувся до нього 28 вересня, наступного ж дня, як отримав від Кевіна камеру (він не вважав — не міг вважати, — що це крадіжка; хлопчина, зрештою, мав намір потовкти її на лайно). Він під’їхав до приватної злітної смуги, трохи північніше від Бузбей-Гарбор, у своєму старенькому, проте бездоганно доглянутому авто, тоді зціпив зуби й примружив очі, щосили вчепившись руками за сталевий сейф із «Полароїдом Сан-660», коли «Бічкрафт» [302] «Бічкрафт» (Beechcraft) — американська компанія-виробник цивільних і військових літаків. Капелюшника відскочив із ґрунтової злітної смуги, мов дикий кінь, і злетів у повітря, і, коли Батя вже ладен був заприсягтися, що вони зірвуться зі стрімчака й розіб’ються об скелі внизу, полетів у осінні емпіреї. До цього він уже двічі був у подібній мандрівці і щоразу божився, що більше ніколи не залізе в цю кляту летючу труну.