Стівен Кінг - Чотири після півночі

Двері ванної кімнати на другому поверсі Морт відчинив із такою силою, що вони злетіли з однієї завіси. Як сильно він розмахнувся тією кочергою? Сильніше, ніж йому хотілося б про це думати, якщо вірити ранковим відчуттям у спині й правій руці. Так само йому не хотілося думати про всю ту завдану шкоду нагорі, а також про те, як її міг би сприйняти чийсь неупереджений погляд. Єдине, що Морт знав напевно, — він усе полагодить власними руками, як зможе, так і зробить. А ще Морт подумав, що в Ґреґа Карстерза вже напевно виникли сумніви щодо його психічного здоров’я, всупереч його протестам і запевненням у протилежному. Одного погляду на розбиті двері ванної, розтрощені дверцята душової кабіни й скалки від шафки для ліків буде достатньо, щоб Ґреґ утвердився у своїй думці щодо його психічних проблем. Він згадав, як подумав, що Шутер спробує переконати людей у його, Мортовому, божевіллі. Зараз, коли він витяг цю думку на денне світло, вона зовсім не видавалася дурною; ба навіть навпаки, тепер вона видавалася логічнішою та ймовірнішою, ніж раніше.

Але Морт пообіцяв Ґреґові зустрітися з ним біля парафії за півтори години (вже навіть менше), щоб поговорити з Томом Ґрінліфом. А якщо сидіти тут і прислухатися до того, де болить, то він туди не потрапить.

Морт змусив себе стати на ноги й почалапав будинком до великої ванної. Відкрив воду в душі, таку гарячу, що вгору полинули хвилі пари, проковтнув три пігулки аспірину й заліз усередину.

Коли він вийшов із душу, аспірин почав діяти, і вже здавалося, що цей день він якось переживе. Невесело, звісно, і коли все скінчиться, буде таке відчуття, ніби минуло кілька років, але якось він це все-таки витримає.

«Сьогодні другий день, — подумав він, поки вдягався. Тілом пробіг легкий спазм поганого передчуття. — Завтра крайній термін, який він мені дав».

Це змусило його згадати спершу про Емі, а потім про те, як Шутер сказав: «Я б її в це не вплутував, якби міг, але я вже починаю думати, що іншого вибору ти мені не лишаєш».

Спазм повернувся. Спершу клятий сучий син убив Бублика, потім погрожував Томові Ґрінліфу (авжеж, погрожував, він мусив погрожувати Томові Ґрінліфу). А ще, як зрозумів Морт, насправді було цілком можливо, що Шутер підпалив будинок у Деррі. Морт від самого початку про це знав, просто не хотів зізнаватися самому собі. Запалити будинок і спекатися журналу було основним завданням Шутера — аякже; такий на всю голову довбонутий, як Шутер, просто не міг додуматися, що навкруги ще повно інших примірників того журналу. Такі речі не стосуються картини світу психічно хворого.

А Бублик? З котом, напевно, все вийшло випадково. Шутер повернувся, побачив кота, який сидів на ґанку й чекав, коли його впустять у дім, з’ясував, що Морт і досі спить, і заради розваги вбив кота. Так, потім швидко мотнутися в Деррі було важко, але цілком досяжно. Усе це було логічно.

А тепер він погрожував утягнути в цю справу Емі.

«Я повинен її попередити, — подумав Морт, заправляючи сорочку ззаду в штани. — Подзвоню їй сьогодні вранці й викладу все, як є. Розбиратися з цією людиною власними силами — це одне; але стояти осторонь, поки якийсь ненормальний утягує єдину жінку, яку я колись любив у житті, у щось таке, про що вона ні сном ні духом… це вже інше».

Так. Але спершу він поговорить із Томом Ґрінліфом і витягне з нього правду. Якщо Том не підтвердить своїми словами, що Шутер справді десь тут і він дуже небезпечний, Мортова власна поведінка видаватиметься підозрілою чи психованою або те й те одночасно. Найімовірніше, те й те. Тому спершу Том.

Та перед тим, як зустрітися з Ґреґом біля методистської церкви, він збирався заїхати до Бові та з’їсти один із уславлених Ґердиних омлетів з беконом і сиром. Армія марширує на шлунках, рядовий Рейні. Ваша правда, сер. Він вийшов у парадний хол, відчинив маленьку дерев’яну шафку, що висіла на стіні над телефонним столиком, і навпомацки пошукав ключі від «б’юїка». Ключів від «б’юїка» всередині не було.

Насупившись, Морт пішов на кухню. Там вони й лежали на стільниці біля раковини. Він задумливо зважив їх на долоні. Невже не поклав їх учора в шафку, коли ввечері повернувся із забігу до Томового будинку? Він силкувався згадати, але не міг… пам’ять підводила. Закидати ключі в шафку по поверненні додому було вже такою давньою звичкою, що одне закидання змішувалося з іншим. Коли спитаєте в чоловіка, який любить яєчню на сніданок, що він снідав три дні тому, то він не згадає — висловить припущення, що їв яєчню, бо він її часто їсть, але напевно не скаже. От і з ним було так само. Він повернувся втомлений, з болем у тілі й тривожними думками в голові. І просто не пам’ятав.