Стівен Кінг - Чотири після півночі

— Слухай, я сьогодні ввечері нарешті перебалакав із Томом Ґрінліфом, — сказав Ґреґ, і Мортові здалося, що голос у нього звучить трохи дивно. Наче обережно. — Вони із Сонні Троттсом фарбували методистську церкву.

— Ага? І ти поговорив із ним про мого друзяку?

— Так, поговорив, — тепер Ґреґів голос звучав ще обережніше.

— Ну і?

Запала коротка мовчанка. Після якої Ґреґ сказав:

— Том думає, що ти, напевно, дні поплутав.

— Я, напевно, дні… ти про що взагалі?

— Ну, — вибачливо мовив Ґреґ, — він каже, що справді вчора вдень проїжджав по Лейк-драйв і бачив тебе; каже, що помахав тобі рукою і ти помахав у відповідь. Але, Морте…

— Що? — але йому стало страшно, бо він уже здогадувався.

— Том каже, що ти був сам, — закінчив Ґреґ.

Морт довго не міг нічого сказати. Він просто був не в змозі щось сказати. Ґреґ теж мовчав, щоб дати йому час на роздуми. Том Ґрінліф, звісно, був не першої молодості — старший за Дейва Ньюсома щонайменше на три, а то й на всі шість років. Але на старечий маразм він іще не страждав.

— Господи, — зрештою видихнув Морт. Дуже тихо. Насправді йому трохи бракувало повітря.

— Я підозрюю, — несміливо почав Ґреґ, — що це якраз Том міг трохи щось наплутати. Ти ж знаєш, він уже далеко не…

— Першої молодості, — закінчив Морт. — Я знаю. Але якщо і є в Ташморі людина, яка більш сторожко ставиться до незнайомців, ніж Том, то я її не знаю. Ґреґу, він усе своє життя незнайомців запам’ятовує. Це входить в обов’язки доглядачів, правда? — помовчавши, Морт не стерпів і випалив: — Він же дивився на нас! Дивився впритул на нас обох!

Обережно, наче напівжартома, Ґреґ спитав:

— Морте, а тобі точно цей парубок не наснився?

— Про це я навіть не думав, — повільно відповів Морт, — дотепер. Якщо насправді цього не було, а я бігаю й розказую людям, що було, тоді я, мабуть, божевільний.

— Ой, таке мені й на думку не спадало, — занадто квапливо запевнив його Ґреґ.

— Зате мені спадало, — відповів Морт. І подумав: «Але, може, це якраз те, чого він хоче. Змусити людей думати, що ти божевільний. І, може, щоб урешті-решт те, про що думають люди, справдилося».

О так. Аякже. І він домовився провернути це дільце на пару зі старим Томом Ґрінліфом. А взагалі-то це Том змотався в Деррі й підпалив будинок, а Шутер лишився тут і прикінчив кота. Так усе було?

А тепер подумай. Добре ПОДУМАЙ. Чи був він тут? Чи був він тут НАСПРАВДІ?

І Морт замислився. Він думав про це напруженіше, ніж про будь-що у своєму житті; напруженіше, ніж навіть думав про Емі й Теда та про те, що з ними робити, після того як того травневого дня знайшов їх у ліжку разом. Невже Джон Шутер — це його галюцинація?

Він знову згадав, з якою швидкістю Шутер схопив його і кинув об борт машини.

— Ґреґу?

— Морте, я тут.

— Том і машини не бачив? Старий універсал, номери Міссісіпі.

— Він каже, що вчора не бачив на Лейк-драйв жодної машини. Лише тебе, ти стояв у кінці стежки, що спускається до озера. Подумав, що ти краєвидом милуєшся.

Це насправді чи це «Меморекс»?

Думками він усе повертався до міцної хватки Шутерових рук на передпліччях, до швидкості, з якою той тип жбурнув його об борт машини. «Брешеш», — сказав тоді Шутер. Морт бачив закуту в кайдани лють у його очах і відчував сухий запах кориці в його віддиху.

Його руки.

Тиск його рук.

— Ґреґу, зачекай хвилинку.

— Добре.

Морт поклав трубку на столик і спробував закотити рукави. Вдавалося погано, бо сильно тремтіли руки. Тож після невдалих спроб він розстебнув сорочку, зняв її й підняв руки. Спершу нічого не помітив. Та потім розставив їх якнайдалі й побачив: ось вони, два вже пожовклі синці з внутрішнього боку кожної руки, одразу над ліктем.

Сліди, залишені великими пальцями Джона Шутера, коли той схопив його й кинув об машину.

Раптом Морт подумав, що розуміє, у чому річ, і стало страшно. Але не за себе.

За старого Тома Ґрінліфа.

Він підняв трубку.

— Ґреґу?

— Я тут.

— А коли ти говорив із Томом, тобі не здалося, що з ним щось негаразд?

— Він був дуже змучений, — миттю озвався Ґреґ. — Дурний старий, куди вже йому повзати по риштуванню й фарбувати цілісінький день на холодному вітрі? У його віці. Вигляд у нього був такий, наче він от-от гепнеться в найближчу купу листя, якщо терміново не втрапить до ліжка. Морте, я розумію, чому ти це питаєш, і, мабуть, якщо він був дуже втомлений, це могло й випасти з пам’яті, але…

— Ні, я не про це думаю. Ти переконаний, що він був тільки виснажений, і все? А він не міг бути наляканим?