Стівен Кінг - Чотири після півночі

— Так, Гербе, я тут, — він розплющив очі. — Просто намагався осягнути, як я тебе люблю. Усього й не злічити, розумієш? [205] Морт жартома цитує Сонет 43 «Як я тебе люблю» англійської поетеси вікторіанської доби Елізабет Барретт Бравнінг (1806–1861).

— Дурненький, — сказав Герб, але відчувалося, що він задоволений. — Ти діятимеш обережно й виважено, правда ж?

— Правда.

— Тоді я піду споживати вечерю в товаристві світла мого життя.

— Здається, це хороша ідея. Бувай, Гербе… і дякую.

— Нема за що. Я дуже постараюся, щоб це було післязавтра. Ді теж каже тобі «бувай».

— Звісно, каже, вона ж там вино вже рветься розливати, — сказав Морт, і обидва повісили трубки зі сміхом.

Та щойно він поставив апарат на столик, фантазія повернулася. Шутер. Він говорить різними голосами. Звісно, Морт був на самоті, надворі вже стемніло, а такий стан часто розбурхує уяву. Та все ж таки він не вірив (принаймні свідомо) в те, що Джон Шутер — надприродна істота чи суперзлочинець. Якби перше, то він би напевно знав, що Мортон Рейні жодного плагіату не вчиняв, принаймні з тим оповіданням, про яке йшлося. А якби останнє, то він би грабував десь банки абощо, а не валандався західним Мейном, намагаючись вичавити оповідання з письменника, який набагато більше грошей заробив на своїх романах.

Морт рушив повільно в бік вітальні, маючи намір перейти до кабінету й сісти за машину, коли раптом одна думка

(принаймні з тим оповіданням)

уразила його, мов громом, і змусила зупинитися.

Що конкретно це могло б означати — «принаймні з тим оповіданням»? Хіба він колись крав чиї-небудь твори?

Уперше відтоді, як Шутер матеріалізувався в нього на ґанку зі своїм стосом паперу, Морт замислився над цим питанням серйозно. У багатьох рецензіях на його книжки були натяки на те, що насправді він не такий уже й оригінальний письменник; що більшість його творів містить вторинні історії, переказані вдруге. Він згадав, як Емі читала рецензію на «Сина катеринщика», у якій автор спочатку похвалив темп розгортання оповіді й читабельність, а потім натякнув на певну вторинність сюжету. Вона тоді сказала: «То й що? Хіба ці люди не знають, що існує близько п’яти хороших варіантів сюжетів і письменники просто переказують їх знову і знову, з різними персонажами?»

Сам Морт вважав, що сюжетів щонайменше шість: успіх; невдача; кохання і втрата; помста; помилка з визначенням особи; пошук найвищої сили, Бога чи диявола. Перші чотири він переказував знову і знову, як одержимий, і тепер, після роздумів, «Сезон сівби» здавався йому втіленням щонайменше трьох цих ідей. Та чи було це плагіатом? Якщо так, то кожен романіст у світі винен у скоєнні злочину.

Плагіат, вирішив Морт, це звичайнісінька крадіжка. А він такого не робив ніколи в житті. Ніколи.

— Ніколи, — мовив він і широкими кроками, з високо піднятою головою і широко розплющеними очима, неначе воїн, що виходить на поле битви, рушив до свого кабінету.

І там Морт сидів наступну годину, не написавши жодного слова.

Безрезультатне просиджування перед екраном переконало його, що вечерю, напевно, краще випити, ніж з’їсти, тож, коли задзвонив телефон, він якраз заливався другою порцією бурбону з водою.

До апарата Морт підходив з пересторогою — раптово дуже пожалкувавши, що не поставив собі автовідповідач. У них була щонайменше одна чудова риса: завдяки їм можна контролювати вхідні дзвінки й розрізняти друзів та ворогів.

Морт нерішуче постояв над апаратом, думаючи, як же йому не подобається звучання сучасних телефонів. Колись давно вони дзвеніли — весело теленькали навіть. А тепер — пронизливо завивали, й звучало це, наче мігрень, що намагається ввійти у твою голову.

То що, ти трубку знімати будеш чи так і стовбичитимеш тут, слухаючи, як він дзвонить?

Я не хочу з ним більше говорити. Він мене лякає і бісить, і я не знаю, яке почуття мені не подобається більше.

Може, це не він.

А може, він.

Слухати, як ці дві думки без упину крутяться в голові, було навіть гірше, ніж чути деренчливе дзеленчання телефону, тому він підняв слухавку й сердито буркнув «алло», і виявилося, що на тому кінці дроту цілком безпечна людина — доглядач його будинку Ґреґ Карстерз.

Ґреґ поставив уже такі знайомі запитання про будинок, і Морт знову на них усі відповів, сам думаючи про те, що пояснювати таку подію — це все одно, що описувати наглу смерть. Коли щось і може допомогти тобі подолати шок, то це постійне повторювання відомих фактів.