Стівен Кінг - Чотири після півночі

Мортові довелося сильно прикусити внутрішній бік щоки, щоб придушити скажений сміх, який так і рвався назовні. Розреготатися зараз було б найгіршим, найнедоречнішим, найжорстокішим з усього, що він міг зробити, — бо він справді знав, про що вона говорить. Успіх, що прийшов до нього після довгих років боротьби в обраній професії, дав йому величезну втіху; часом він почувався людиною, яка проклала собі дорогу в страшних джунглях, де гинула більшість мандрівців, і таким чином здобула казкову нагороду. Емі раділа за нього, принаймні спочатку, але для неї в цьому всьому був дуже неприємний мінус: повна втрата приватності — навіть окремішності.

— Так, — мовив Морт якнайделікатніше, усе ще прикушуючи щоки, щоб захиститися від сміху, що йому загрожував. Якби він розсміявся, то через її невдалу побудову речення, але вона б зрозуміла інакше. Надто вже часто за роки їхнього шлюбу Емі неправильно тлумачила його сміх. — Так, мила, я знаю. Розкажи, що сталося.

— Хтось спалив наш будинок! — плакала в трубку Емі. — От що сталося!

— І від нього нічого не лишилося?

— Так. Це начальник пожежної бригади сказав, — він чув, як судомно вона ковтає слину, намагаючись опанувати себе, та потім сльози знову полилися дощем. — Він з-з-згорів д-д-дощенту!

— Навіть мій кабінет?

— З-з-з н-нього в-все п-п-почалося, — шморгала вона. — Ну, так головний пожежник сказав. І це в’яжеться з тим, що бачила Петті.

— Петті Чемпіон?

Чемпіонам належав будинок поряд із Рейні праворуч; дві ділянки відокремлювала смуга тисових дерев, що впродовж років потроху дичавіли.

— Так. Морте, хвилинку.

У трубці пролунав потужний гудок — вона висякала носа. А коли знову заговорила, то здавалася вже більш зосередженою.

— Петті вигулювала собаку, так вона сказала пожежникам. Це було майже одразу після настання сутінків. Вона проходила повз наш будинок і побачила машину, що стояла перед портиком. Потім почула зсередини якийсь тріск і побачила вогонь у великому вікні твого кабінету.

— А вона роздивилася, що то була за машина? — спитав Морт. У шлунку знову зродилася нудота. До його свідомості нарешті дійшла новина, і на її тлі справа Джона Шутера вже не здавалася такою важливою. Там був не лише клятий випуск «ЕКММ» за червень 1980 року; там залишилися майже всі його рукописи, як опубліковані, так і ті, яких він не закінчив, а ще більшість перших видань, закордонних видань, авторських примірників.

О, і це ще тільки початок. Вони втратили всі свої книжки, чотири тисячі томів. Увесь одяг Емі згорів, якщо збитки такі великі, як вона сказала, і старовинні меблі, які вона колекціонувала — іноді за його допомогою, але здебільшого все-таки самотужки, — перетворилися на попіл. Її коштовності та їхні особисті документи: страхові поліси й таке інше — найімовірніше, не постраждали (сейф, захований у глибині гардеробної на другому поверсі, мав бути вогнетривким), але від турецьких килимів лишився тільки попіл, близько тисячі відеокасет стали розплавленими кавалками пластмаси, аудіовідеоапаратура… його одяг… їхні фотографії, тисячі фотографій…

Господи Ісусе, а він щонайперше подумав про той триклятий журнал.

— Ні, — сказала Емі, відповідаючи на його запитання, про яке він уже й думати забув, шокований громаддям особистих збитків, — вона не бачила, що то за машина. Каже тільки, що подумала, що хтось кинув у вікно коктейль Молотова чи щось таке. Бо вогонь спалахнув у вікні відразу після того, як задзеленчала розбита шибка. Вона каже, що рушила під’їзною доріжкою до будинку, аж раптом відчинилися двері кухні й звідти вибіг якийсь чоловік. Бруно на нього загавкав, але Петті злякалася й потягла пса назад, хоча, вона каже, він так напнув повідець, що ледве не вирвав його з її рук.

Далі чоловік сів у машину й завів двигун. Увімкнув фари, й Петті каже, вони її засліпили. Вона затулила очі руками, а машина заревіла й рвонула з-під портика… так вона розказувала… а вона втислася в наш паркан перед будинком і Бруно підтягувала до себе, як тільки могла, бо водій би його збив. А потім він звернув з доріжки й поїхав по дорозі, дуже швидко поїхав.

— А яка то була машина, вона так і не побачила?

— Ні. Спочатку було темно, а потім, коли в тебе в кабінеті зайнялася пожежа, її засліпили вогні фар. Вона побігла додому й викликала пожежників. Ізабель каже, вони швидко приїхали, але ти ж знаєш, який наш будинок старий… тобто був старий… і… і як швидко горить суха деревина… особливо якщо підлити бензину…