Стівен Кінг - Чотири після півночі

Так, він знав. Старий, сухий, дерев’яний — не будинок, а хвороблива мрія палія. Але хто? Якщо не Шутер, то хто? Ця страхітлива новина, що надійшла наприкінці подій того дня, немов бридотний десерт після гидезної вечері, майже цілковито паралізувала його здатність мислити.

— Він сказав, що, найімовірніше, то був бензин… ну, головний пожежник… він приїхав першим, але потім під’їхала поліція, і вони все розпитували, Морте… про те, чи є в тебе вороги… вороги… і я сказала, що навряд чи в тебе є вороги… я намагалася відповісти на всі його запитання…

— Я переконаний, ти зробила все, що могла, — м’яко промовив він.

Але вона говорила далі, так, ніби й не чула його, говорила задиханими трикрапками, наче телеграфіст, що передає по дротах лиховісні новини.

— Я не знала, як їм сказати, що ми розлучені… а вони ж, звісно, не знали… врешті, їм Тед про це сказав… Морте… мамина Біблія… вона лежала на столику біля ліжка в спальні… там були фотографії моїх рідних… і… і то було єдине… єдине, що мені від неї л-л-лишилося…

Її голос потонув у згорьованих риданнях.

— Я приїду вранці, — запропонував він. — Якщо виїду о сьомій, то буду на місці близько пів на десяту. Може, й о дев’ятій, уже ж не літо, дороги не забиті. Де ти ночуватимеш? У Теда?

— Так, — відповіла вона. — Морте, я знаю, що ти його не любиш, але не знаю, що б я без нього сьогодні робила… як би я це все витримала… ти ж розумієш… усі їхні розпитування…

— Тоді я радий, що він із тобою, — рішуче відказав Морт. Спокій і цивілізованість власного голосу вразили його самого. — Потурбуйся про себе. Пігулки в тебе поруч? — останні шість років їхнього шлюбу вона мала рецепт на транквілізатори, але вживала їх тільки перед перельотом… або, згадав він, перед якимись його публічними виступами й участю в різних заходах. Тих, які вимагали присутності Виконувачки Обов’язків Дружини.

— Вони були в шафці для ліків, — безбарвним голосом відповіла вона. — Але нічого страшного. Стресу я не відчуваю. Просто дуже нещасна.

Морт хотів їй сказати, що це те саме, але вирішив, що краще промовчати.

— Я приїду якнайшвидше, — пообіцяв він. — Якщо думаєш, що я можу чимось зарадити, приїхавши вже сьогодні вночі…

— Ні, — відповіла вона. — Де ми зустрінемося? У Теда?

Раптом виник непроханий спогад: він побачив свою руку, яка тримала покоївчин ключ. Побачив, як він прокручується в замковій шпарині дверей мотельного номера. Побачив, як відчиняються двері. Здивовані обличчя над ковдрою: Емі — ліворуч, Тед Мілнер — праворуч. Його зазвичай стильна зачіска розкошлалася й пом’ялася від сну, і Мортові він трохи нагадував Альфальфу зі збірника комедійних короткометражок «Малі шибеники». Розкуйовджене від сну Тедове волосся також уперше зробило його реальним в очах Морта. Він бачив їхній переляк і голі плечі. І зненацька, майже недоречно, подумав: «Жінка, що краде в тебе кохання, коли, крім кохання, в тебе нічого й нема».

— Ні, — відповів він, — не в Теда. Може, у тій маленькій кав’ярні на Вічем-стрит?

— Тобі краще, щоб я прийшла сама? — голос Емі звучав не сердито, але, судячи з ноток, вона готова була розсердитися. Як добре я її вивчив за ці роки, подумав він. Кожен рух, кожну модуляцію голосу, кожен поворот фрази. І як добре вона, певно, вивчила мене.

— Ні, — сказав він. — Приводь Теда. Усе гаразд.

Не гаразд, але можна змиритися. Так Морт думав.

— Тоді о пів на десяту, — підсумувала Емі. І трохи відпустила кнопку готовності, судячи з того, що він почув. — У Марчмана.

— Це так та кав’ярня називається?

— Так. Ресторан Марчмана.

— Добре. О пів на десяту чи трохи раніше. Якщо я буду першим, залишу знак крейдою на дверях…

— …а якщо я буду першою, я його зітру, — закінчила вона відповіддю з давнього катехізису, і обоє тихо розсміялися. Але Морт виявив, що навіть сміх завдає болю. Так, вони добре знали одне одного. Чи ж не для того й існують усі ті роки, проведені разом? І чи не тому так, чорт забирай, боляче стає, коли відкриваєш, що ці роки не лише можуть скінчитися — вони насправді скінчилися?

Зненацька він згадав про записку, яка стирчала під однією з двох кришок сміттєбака: ПАМ’ЯТАЙ, У ТЕБЕ 3 ДНІ. Я НЕ ЖАРТУЮ. Він хотів було сказати: «Емі, в мене тут у самого незначні проблеми виникли», — але зрозумів, що їй і без того вистачає горя, тому навантажувати її ще більше не буде. То був його клопіт.

— Якби це сталося пізніше, ти б хоч свої речі встиг вивезти, — сказала вона. — Не хочу навіть думати про всі ті рукописи, які ти втратив, Морте. Якби ти ще два роки тому замовив вогнетривкі шухляди, як тобі радив Герб, то, можливо…