Стівен Кінг - Чотири після півночі

Цей голос промайнув просто перед ними крізь порожнечу по інший бік оксамитової линви.

Браян Інґал відчув, як у ньому здіймається своєрідний захват, заливаючи його сяйвом здивування і щастя. Він взяв за руку Лорел і щирився, коли вона вчепилася в його долоню, а потім чимдуж її стиснула. Поруч них Алберт раптом обійняв Бетані, а вона почала обціловувати йому все обличчя, сама заливаючись сміхом. Захоплено посміхалися одне одному Боб і Руді, як ті старі друзі, що давно втратили зв’язок, а тепер випадково зустрілися в якомусь з найабсурдніших закутнів світу.

Вгорі почали спалахувати флюоресцентні квадрати світильників. Вони загорялися послідовно, біжучи колом світла, що поширювалося від центру цього приміщення далі, в бік головної зали, женучи перед собою нічні тіні, наче отару чорних овець.

Раптом Браяна потужно вдарило запахами: піт, парфуми, лосьйони після гоління, одеколони, сигаретний дим, шкіра, мило, технічні очищувачі.

Довгу мить широке коло посадкового залу залишалося порожнім місцем, заповненим голосами і кроками ще не зовсім живих примар. І Браян подумав:

«Я побачу, як це трапиться; я побачу, як рухоме Теперішнє підчепить це стаціонарне майбутнє і потягне його за собою, як оті гаки на рухомих експресах колись хапали мішки з поштою зі стовпів Поштової служби, що стояли вздовж залізничних колій у маленьких, сонних містечках глибокого півдня і заходу. Я побачу, як сам час розквітне, наче троянда літнім ранком».

— Тримаймося, — пробурмотів Боб. — Може бути ривок.

І вже за крихту секунди Браян відчув поштовх — і не тільки ногами, струс перебіг крізь усе його тіло. В ту ж саму мить немов якась невидима рука сильно штовхнула його прямо в центр спини. Він хитнувся вперед, відчувши, що Лорел також похитнулася разом із ним. Алберту довелося вхопити Руді, щоб утримати його від падіння. Схоже, сам Руді зовсім цього не зауважив, широчезна, дурнувата посмішка плавала на його обличчі.

— Дивіться! — ахнула Лорел. — Ох, Браяне, дивіться!

Він подивився… і дихання зупинилося йому просто в горлі.

Посадковий зал заповнили привиди.

Ефемерні, прозорі фігури перетинали в різних напрямках широкий зал: помахували портфелями чоловіки в ділових костюмах, ходили жінки в гарному дорожньому вбранні, підлітки в «лівайсах» і в майках з принтами рок-гуртів. Він побачив батька-привида, який веде двох дітей-привидів, а крізь них він бачив інших привидів, які сиділи в кріслах, читали прозорі числа «Космополітена», і «Ескваєра», і «Ю Ес ньюз енд ворлд ріпорт». А потім у ті фігури, ущільнюючи їх, серіями кометних спалахів почали ринути кольори, а безтілесні лункі голоси звелися до прозаїчного стереогамору реальних людських голосів.

«Летючі зірки, — подумав Браян зачудовано. — Тільки летючі зірки».

Коли відбулася ця зміна, ті двійко дітей виявилися єдиними, хто дивився прямо на людей, які врятувалися з рейсу № 29; ці двоє дітей були єдиними, хто побачив, як на тому місці, де за секунду до цього була тільки стіна, з’явилися четверо чоловіків і дві жінки.

— Тату! — вигукнув маленький хлопчик, смикаючи батька за праву руку.

— Татусю! — вимагала маленька дівчинка, тягнучи за ліву.

— Що? — спитав батько, кинувши на них нетерплячий погляд. — Я шукаю вашу матір!

— Нові люди! — сказала дівчинка, показуючи на Браяна і замурзаний квінтет його пасажирів. — Подивись на нових людей!

Чоловік на мить затримав погляд на Браяні з його товаришами, і губи в нього нервово напружилися. «Це через кров», — припустив Браян. Він, Лорел і Бетані… всі пережили кровотечу з носа. Той чоловік міцніше стиснув долоньки своїх дітей і потягнув їх швидко геть.

— Так, чудово. А тепер допоможіть мені шукати вашу матір. Яким же це виявилося безладом.

— Але їх не було там раніше! — запротестував хлопчик. — Вони…

А потім ця трійця зникла серед метушливого натовпу.

Браян глянув на монітори, відзначивши, що зараз 4:17 ранку.

«Забагато людей тут, — подумав він. — І, не маю сумнівів, я знаю чому».

Немов на підтвердження, вгорі ввімкнувся динамік:

«Всі рейси східного напрямку з Лос-Анджелеського міжнародного аеропорту й надалі затримуються через аномальні атмосферні явища над пустелею Могаве. Ми вибачаємося за ці незручності, але просимо вашого розуміння й терпіння, поки ці заходи безпеки залишаються в силі. Повторюю: Всі рейси східного напрямку…»

«Аномальні атмосферні явища, — подумав Браян. — О, авжеж. Найдивовижніше збіса атмосферне явище у світі».