Харлан Кобен - Додому

— То що трапилося, Чіку?

— Це зникло.

— Ви цього не зробили?

— Ми вчасно зупинилися.

Майрон замислився.

— Хто все зупинив?

— Ми разом.

— Таке ніколи не буває разом, Чіку.

— Ми обоє в це вплуталися, — сказав він, — а потім обоє виплуталися.

— Коли?

— Що?

— Коли ви обоє виплуталися з цього?

— Не знаю.

— Як задовго до зникнення твого сина?

— Я говорив. Одне з другим не пов’язано.

— Як задовго?

— Я казав. Не знаю.

— І чому ти так боявся комусь розповісти?

— Не хотів, щоб дізналася Брук.

— Справді? Навіть тоді? Твоя дитина зникла і ти хвилювався за це? Тобто ти збрехав поліції про залицяння.

— Це стосувалося не тільки мене й моєї сім’ї.

— Також родини Ненсі Мур?

— Поглянь на це з нашого боку, гаразд? Припустімо, ми розказали би про це поліції. Добре? Припустімо, ми все розповіли б поліції. Що сталося б?

Майрон не завдав собі клопоту відповісти.

— Ти розумієш, чому ми нічого не сказали. Хто б нам повірив? Вони дізнаю`ться про ці повідомлення і ми кажемо «О, так, ми ледь не переспали». Гадаєш, копи правильно б це сприйняли? Нам вже ставили складні запитання. Ми ледь не визнали, що в нас була інтрижка, і це єдине, на що вони звернули б увагу. А тепер, якщо дізнається Брук… — Чік знову просльозився. — Це вб’є нас, еге ж? Будь ласка. Це все, що в мене залишилося.

Майрон старався ігнорувати вираз болю на його обличчі.

— То Брук ніколи не знала?

— Ні.

— А Гантер?

— Також ні. Ти не розумієш? Якби ми зізналися в цьому тоді, коли всі були такі вразливі, коли всі стосунки й так були напруженими, це б нас усіх знищило. Ми ніколи не змогли б зберегти взаємини.

— Але Ненсі й Гантер все одно не зберегли, чи не так?

— Ці речі не пов’язані, — Чік похитав головою.

— Звідки ти знаєш, Чіку? Звідки ти напевно знаєш?

Майрон відчинив двері квартири, намагаючись знову налаштуватися на відповідний настрій, хоча не дуже через це переймався. Врешті-решт сексизм це чи ні, а він був чоловіком. Чоловіки дивовижно постійні щодо цієї частини їхнього життя. Леді, ось невеличка порада щодо зваблення: не треба багато часу, щоб підняти чоловікові настрій. Ви це вже знаєте. Ви бачили всі ті статті в жіночих журналах про те, як спокусити чоловіка, як використовувати олійки для масажу, свічки чи музику, щоб у нього з’явився настрій. Чоловіки, на щастя чи біду, не такі складні. Ось дві короткі статті про те, як звабити чоловіка: «Запитайте його, чи хоче він зараз сексу», і скажіть: «Так, було б чудово».

Ця думка викликала в Майрона усмішку, він повертався у форму. Зайшовши до квартири, він побачив, що вони не самі.

Там була Есперанса.

— Вибач за «облом», — сказала вона.

Майрон якусь мить не звертав на неї увагу, стиснувши Терезу в обіймах. Вони просто міцно пригорнулись одне до одного. От і все. Звичайні, міцні обійми. Майрон заплющив очі. Тереза притиснула його ще більше.

— Ми… е-е… маємо десять хвилин, якщо хочете, щоб я зачекала надворі, — запропонувала Есперанса.

Вони випустили одне одного з обіймів, але все ще трималися за руки.

— Цілих десять хвилин? — підняв брову Майрон.

— О-о, — мовила Тереза, — є час для тривалої прелюдії.

— Ви двоє такі милі, — сказала Есперанса голосом, який давав зрозуміти, що вони будь-які, але не милі. — Ви знаєте, це ніколи не дратує — перебувати поруч із шалено закоханими людьми? Отак.

— Хочеш розповісти нам, чому ти тут? — запитав у неї Майрон.

— Я дістала інформацію про місце проживання скоріше, ніж тобі хотілося б. Особняк — це власність Джессі та Мінді Роджерсів. Багатії. Батько працює у гедж-фонді. Мати — професійний дипломат. У них є шістнадцятирічна дочка на ім’я Темрін.

— То чому в нас тільки десять хвилин?

— Вона проходить літню інтернатуру на «Фокс-Ньюз» на авеню Америки та 48-ій вулиці. У будівлі «Ньюз Корп», як і в будь-якій багатоповерхівці Мангеттена, є охорона, прохід лише за посвідченням. Її десятигодинна зміна починається о другій дня, тому, якщо поїдемо туди зараз…

— Можливо, ми поговоримо з нею до того, як вона зайде.

— Правильно.

— Зачекаєш на мене? — Майрон поглянув на Терезу.

— Це краще, ніж почати без тебе.

— Не впевнена щодо цього, — додала Есперанса.

Обидві жінки засміялися. Майрону було не смішно.

— Ходімо, — сказав він.

Майрон та Есперанса стояли на авеню Америки перед багатоповерхівкою, коли Майрон урешті-решт запитав:

— Що трапилося?

— Том хоче домовитися про опіку над Гектором.