Харлан Кобен - Додому

Однак, сьогодні її вбрання певним чином зливалося з оточенням. Майрон помітив Велику Сінді, тільки-но вийшов на Таймс-сквер. Подумайте про всі стереотипи щодо Таймс-сквер, змішайте їх разом, накладіть стереотип на стереотип, щось про живі хвилі юрби, рух, велетенські рекламні щити, екрани з рухомим зображенням та неонове освітлення. Тоді візьміть усе, що ви уявили, і піднесіть до десятого степеня.

Ласкаво просимо на Таймс-сквер.

Таймс-сквер — це образа для всіх відчуттів, що якимось чином передбачає не лише запах, а й смак. Усе рухається й крутиться, і кортить дати всій площі величезну пігулку заспокійливого.

Там, поруч із Людиною-павуком, Елмо, Міккі Маусом, Баззом Лайтером та Олафом із «Крижаного серця», стояла Велика Сінді при повному параді. Туристи ставали в чергу, щоби сфотографуватися з Бетґерл.

— Вони обожнюють мене, містере Болітар! — вигукнула Велика Сінді.

— А хто не обожнює?

Велика Сінді захихотіла й почала так викаблучуватися, що Мадонна в часи зйомок для «Воґ» зашарілася б. Сфотографувавшись, турист із Азії запропонував їй готівку, але Велика Сінді відмовилась.

— О, я не можу, добродію.

— Ви впевнені? — запитав турист.

— Це доброчинність, — вона нахилилася до нього ближче. — Якби я хотіла, щоб мені платили за те, що я в цьому костюмі, я й досі працювала б повією.

Турист поспішив геть.

— Я пожартувала, містере Болітар, — глянула на Майрона Велика Сінді.

— Знаю.

— Я ніколи не була проституткою.

— Гарна новина.

— Однак я заробляла непогані грошенята, коли вдягала цей костюм, танцюючи на пілоні.

— Еге ж, — мовив Майрон, не бажаючи повертатися до цього спогаду.

— У «Шкірі та Мереживі», пам’ятаєте?

— О так, пам’ятаю.

— І так, часом все заходило надто далеко, коли мене наймали для танцю на колінах, якщо ви розумієте натяк.

— Натяк зрозумілий, — швидко відповів Майрон. — Тож… е-е… де Патрік? Можете надати нову інформацію?

— Молодий Патрік крадькома вислизнув із будинку дві години тому, — сказала Велика Сінді. — Він пройшов десь милю до міста й сів на автобус 487. Я перевірила. Остання зупинка 487-го автобуса — Портове управління в Нью- Йорку. Я поїхала автомобілем і прибула раніше за той автобус. Я зачекала, доки він вийде, й рушила за ним сюди.

— Куди «сюди»? — запитав Майрон.

— Не обертайтеся різко, тому що буде занадто очевидно.

— Гаразд.

— Патрік стоїть позаду вас між Музеєм воскових фігур мадам Тюссо і Музеєм Ріплі «Вірте чи ні!»

Майрон зачекав, а потім запитав:

— Я можу тепер подивитися?

— Оберніться повільно.

Майрон так і зробив. Патрік стояв на 42-ій вулиці в низько натягнутій на очі бейсболці. Його плечі були згорблені так, ніби він намагався зникнути.

— Він з кимось розмовляв?

— Ні, — відповіла Велика Сінді. — Містере Болітар!

— Що?

— Ви нічого не маєте проти, якщо я позуватиму для фотографій, поки ми чекаємо? Публіка вимагає.

— Давай!

Майрон стежив за Патріком, але водночас не міг не дивитись, як Велика Сінді працює на публіці. За півхвилини після її повернення, черга на фотографію з нею була така довга, що Голий Ковбой дивився на неї скоса. Вона глипнула на Майрона. Той підняв великий палець угору.

Ось проста і жахлива правда: було складно щось побачити за розмірами Великої Сінді. Ми як суспільство маємо безліч упереджень, але небагатьох співгромадян ми ганьбимо й засуджуємо менш поблажливо, ніж тих, кого прийнято називати «крупними» жінками. Велика Сінді все це знала. Якось вона так пояснила свій, мовити б, товариський спосіб життя: «Краще я бачитиму на їхніх обличчях шок, а не жалість, містере Болітар. І краще, щоб мене бачили зухвалою й нахабною, а не сором’язливою чи наляканою».

Майрон знову обернувся до «Ріплі» саме тоді, як до Патріка нишком підійшла дівчина-підліток.

Хто в…?

Майрон пригадав, як Міккі й Ема говорили, що, зі слів Патріка, у нього є дівчина. Але якщо він перебував начебто у неволі в Лондоні, як він міг знати когось у Нью-Йорку?

Слушне запитання.

Патрік з дівчиною незграбно обійнялись, а тоді попрямували в музей «Ріплі». Велика Сінді стояла тепер поруч із Майроном. Коли він пішов до квиткової каси, Велика Сінді його зупинила.

— Він знає вас, — нагадала вона йому.

— Ви підете?

Велика Сінді тицьнула вказівним пальцем завбільшки з батон на табличку.

— Він називається «Кунсткамера». Хто краще підходить?

Нелегко сперечатися.

— Чекайте біля виходу, — сказала вона. — Я надішлю новини повідомленням.