Харлан Кобен - Додому

Але батько не мав чудового вигляду.

— Гаразд, тату.

Вони сіли на верхньому ряду. Лише вони двоє.

— Мені подобається тут, — сказав батько.

Майрон кивнув.

— Майроне!

— Що?

— Зі мною все гаразд.

— Я знаю.

— Ми з мамою старіємо, ось і все.

«У цьому й проблема», — хотів сказати Майрон. Він розумів: усьому свій час, поворот, поворот, поворот, Земля обертається, життєві цикли — але це не означало, що йому це мало подобатися.

Пролунав свисток. Гравці перестали розминатися й рушили до лавиць. Хлопець із мікрофоном почав, як і мусить починатися кожен баскетбольний матч у середній школі Нью-Джерсі, зачитувати правила спортивної етики штату:

— Не допускаються негативні твердження чи дії між гравцями й тренерами команд-суперників. Це включає глузування, цькування, критику суперників, принизливі дошкульні коментарі чи дії, які висміюють або бентежать їх. Будь-які усні, письмові чи фізичні провокації щодо раси, статі, етнічної приналежності, недієздатності, сексуальної орієнтації й релігії неприпустимі та можуть призвести до видалення порушника з поля і покарання для вашої команди. Якщо такі коментарі пролунають, покарання буде призначено негайно. Нас проінструктували не давати попереджень. Вашою відповідальністю є нагадати своїй команді про ці правила.

— Необхідне зло, — промовив батько. Тоді додав, показавши на місце, де сиділи татусі, — це не зупинить отих придурків.

Недовге перебування Міккі в середній школі минало не без суперечок. Він повернувся до команди, хоча кілька тижнів тому це не видавалося можливим, проте ще залишилися неприємні відчуття. Серед цих крикливих татусів Майрон побачив свого давнього ворога і колишнього товариша по команді Едді Тейлора, який тепер був начальником місцевої поліції. Тейлор іще не бачив Майрона, але суворо зиркав на Міккі.

Майронові це не подобалося.

Майрон не зводив очей з начальника, доки той нарешті не відчув його погляд. Він обернувся й глянув у бік Майрона. Двоє чоловіків дивились один на одного секунду чи дві.

Якщо маєш проблеми, дивися на мене, намагався сказати поглядом Майрон, не на мого племінника .

— Ігноруй його. Едді завжди був, як зараз кажуть, дурило вбитий.

— Дурило вбитий? — розсміявся Майрон.

— Так.

— Хто тебе цього навчив?

— Ема, — сказав батько. — Вона мені подобається, а тобі?

— Дуже, — погодився Майрон.

— Це правда? — запитав батько.

— Що?

— Що мати Еми — Анжеліка Ваятт?

Це мало бути таємницею. Анжеліка Ваятт була однією з найпопулярніших акторок світу. Щоб захистити свою єдину дитину та власну приватність, вона переїхала у великий маєток на пагорбі тут, у Нью-Джерсі.

— Правда.

— І ти знаєш її?

— Трохи, — кивнув Майрон.

— Хто її батько?

— Не знаю.

Батько витяг шию.

— Я здивований, що Ема не прийшла.

Гра почалася, й вони відкинулася на сидіння. Майронові подобалася кожна секунда гри. Сидіти з батьком у залі, дивитись, як його небіж переважав у грі, яку Майрон так любив, — простота, банальність і щастя. Більше не було страждань. Звісно, він сумував за грою, але його час давно минув, і, Господи, йому таки подобалося стежити, як його юний племінник тішиться з такого досвіду.

Це змусило Майрона трохи просльозитися.

Тієї миті, коли Міккі зробив кидок у стрибку з поворотом, батько похитав головою і сказав:

— Він дійсно чудово грає.

— Так.

— Він грає як ти.

— Краще.

Батько замислився і сказав:

— Різні покоління. Він може не зайти так далеко, як ти.

— Гм, — буркнув Майрон, — чому ти так кажеш?

— Як би це пояснити, — почав батько. — Для тебе баскетбол був усім.

— Міккі теж віддається цій справі.

— Без питань. Але це не все. Є відмінність. Дозволь запитати.

— Гаразд.

— Коли озираєшся назад на свій дух суперництва, про що ти думаєш?

Міккі перехопив м’яч. Натовп схвально загув. Майрон не зміг не всміхнутися.

— Гадаю, я був трохи скаженим.

— Це було важливо для тебе.

— Сміховинно важливо, — погодився Майрон.

— Занадто важливо? — підняв брову батько.

— Мабуть, так.

— Утім, це одне з того, що вирізняло тебе з-поміж інших талановитих гравців. Те… «бажання» — занадто м’яке слово. Та потреба перемагати. Та цілеспрямована зосередженість. Саме це робило тебе найкращим.

Уїн часто казав щось таке, коли Майрон грав у Дюкському університеті: «Коли ти змагаєшся, ти несповна розуму…»

— Але тепер, — вів далі батько, — маєш перспективу. Ти пережив біди й радощі, які навчили тебе, що в житті є важливіші речі, ніж баскетбол. А Міккі — зрозумій правильно — Міккі випало дуже рано подорослішати. Він уже страждав більше, ніж треба.