Харлан Кобен - Додому

Майрон залишався на вулиці близько години, роздивляючись людей. Він полюбляв розглядати людей. Прекрасні краєвиди заходу сонця, водойм і зелені — неймовірні, гадав він, але з часом їх майже не помічають. А якщо ви перебуваєте на місці, де можете спостерігати за людьми, які проходять повз — різної раси, статі, розміру, форм, релігії, мови тощо, — вам ніколи не буде нудно. Кожна людина — це окремий усесвіт: життя, мрія, надія, горе, радість, несподіванка, одкровення, історія з початком, серединою та кінцем — навіть якщо вони просто йдуть повз вас на вулиці.

Завібрував телефон, коли надійшло повідомлення від Великої Сінді: «ВЖЕ ВИХОДЯТЬ».

Велика Сінді завжди писала повідомлення великими літерами.

Виходячи, Патрік опустив голову. Дівчина стояла поруч із ним. Велика Сінді маячила за ними.

Дівчина легко поцілувала Патріка в щоку. Відтак Патрік рушив на захід від Таймс-сквер. Дівчина завернула на схід. Вони розійшлися. Велика Сінді глянула на Майрона, чекаючи на вказівки. Майрон показав на Патріка. Велика Сінді кивнула й пішла за ним. Майрон влився в натовп людей і пильнував дівчину.

На Сьомій авеню вона повернула ліворуч і рушила до житлових районів. Майрон ішов слідом за нею. Вона дісталась аж 59-ої вулиці й повернула праворуч до південної частини Центрального Парку. Вони проминули готель «Плаза» і повернули на північ на П’яту авеню. Дівчина йшла спокійно й упевнено, без вагань. Зі своїх спостережень Майрон зробив припущення, що вона й раніше ходила цим шляхом і, мабуть, мешкає в Нью-Йорку.

Майрон Болітар, майстер дедукції. Будь ласка, не цурайтеся його через таланти.

Дівчина повернула на схід на Східну 61-у вулицю. Коли вона перетинала Паркову авеню, Майрон бачив, як вона потяглася до сумки й підготувала ключ. Біля особняка перед нею були ковані залізні ворота. Вона відімкнула їх, тоді спустилася двома східцями й зникла всередині.

«Особняк біля Паркової авеню, — подумав Майрон. — Дівчина, мабуть, з багатої сім’ї».

Знову: Майрон Болітар, майстер дедукції. Якщо вколоти його, то кров не потече?

Він стояв надворі, обмірковуючи свій наступний крок. Спочатку він написав Великій Сінді: «Новини?»

Велика Сінді: «ПАТРІК В АВТОБУСІ. ПРИПУСКАЮ, ВІН ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДОДОМУ».

Майрон: «Я буду майстром дедукції, красно дякую».

Велика Сінді: «ЩО?»

Майрон: «Не звертайте уваги».

Він дивився на двері, сподіваючись, що вони відчиняться і він зможе…

І він зможе що?

Він збирався наблизитися до дівчини на вулиці й запитати про її стосунки з хлопцем, з яким вона щойно зустрілася біля Кунсткамери Ріплі? Майрон не з поліції. Він не мав на те ніякого дозволу — жодного засобу, вигляду чи форми. Він буде для всіх просто огидним незнайомцем середнього віку, який чіпляється до молодої дівчини. Він не знав її імені. Він про неї геть нічого не знав.

Ні, це хибний крок у цій ситуації.

Він узяв телефон і подзвонив Есперансі.

— Що трапилося?

— У мене є адреса біля Паркової авеню.

— Що ж, тра-ля-ля. А я живу в однокімнатній квартирі в Гобокені.

— Смішно, — сказав Майрон.

— А хіба ні? Називай адресу.

Майрон продиктував.

— Я стежив за дівчиною до цього місця.

— Хіба ти не заручений?

— Ха-ха. Вона зустрічалася з Патріком. Мені треба дізнатися, хто така.

— Візьмуся за це.

Коли він вимкнувся, телефон знову задзвонив. На екрані був номер Терези.

— Привіт, красуню, — відповів він на дзвінок.

— Боже, який ти улесливий.

— Ти так гадаєш?

— Ні, — сказала Тереза. — Насправді я гадаю, що саме брак улесливості робить тебе таким сексуальним. Знаєш, що?

Майрон рушив назад. Він припаркував машину на забитій стоянці біля театру на Таймс-сквер.

— Що?

— Компанія відіслала мене додому на їхньому приватному літаку.

— Ого, класно.

— Я щойно приземлилася в Тетерборо.

— Ти отримала цю роботу? — запитав він.

— Скоро дізнаюся.

Майрон зупинився на розі. Варто йому йти до машини чи спіймати таксі?

— Тоді ти на шляху додому?

— Так.

— Хочеш зробити дещо непристойне? — запитав він.

— Овва, беру свої слова назад. Ти таки улесливий.

— Це означає «так»?

— Імовірніше, це «так».

— Ти не бачиш, — сказав Майрон, — але зараз я біжу до машини.

— Хутчіш, — звеліла Терезе перед тим, як закінчити телефонну розмову.

Майрон припаркувався на підземній стоянці позаду «Дакоти». Коли він сходив темним пандусом, перед ним з’явилося троє чоловіків. Він упізнав того, хто був посередині — батько Ріса, Чік Болдвін. Інші двоє були в джинсах і бавовняних сорочках. Вони були великими й старалися здаватися ще більшими. В одного була бейсбольна бита.