Харлан Кобен - Додому

Коли Брук простягнула руку і схопила зброю, Патрік кинувся їй на шию. Він різко скрикнув і почав ридати. Брук заплющила очі та обійняла його.

— Мені так шкода. Мені страшенно шкода.

Брук дивилася на ущелину, місце, де її син пролежав останні десять років. Вона обійняла хлопця ще міцніше і нарешті не стрималася й заплакала разом із ним. Вони стояли там — мати загиблого хлопчика, міцно обіймаючи хлопця, який його вбив.

Ненсі Мур підійшла обережно. Брук зиркнула на неї з-за плечей Патріка. Їхні погляди зустрілися. Ненсі беззвучно промовила:

— Дякую.

Брук кивнула, але не відпустила Патріка. Вона не відпустила його, поки хлопчик не припинив плакати.

Поліція дістала тіло через чотири години.

Гантера Мура забрали до лікарні з кульовими пораненнями. З ним усе буде гаразд. З Вадою Лінн все добре. Вона розповіла Уїнові й Брук щиру правду. Ось чому вона повернулася. Гантера могли звинуватити у викраденні. Важко сказати напевне.

Ненсі Мур узяли під варту, але її адвокат Гестер Крімстайн протягом години подбав, щоб її звільнили під підписку про невиїзд. Ненсі мала рацію. Їй не буде висунуто жодних серйозних обвинувачень.

— Тобі треба йти додому, — сказав Уїн.

Майрон похитав головою. Він так довго тут був. Він іще не збирався їхати.

Від тіла залишилися самі кістки, але одяг був цілий. Брук підійшла і погладила червоний светр і блакитні джинси.

— Це Рісові, — промовила вона.

Брук стояла, не вимовивши більше й слова, а відтак повернулася до своєї машини. Уїн пішов за нею, але вона похитала головою.

— Повертайся до Майрона. Мені треба побути наодинці. І я сама маю розповісти Чікові.

— Не думаю, що це гарна ідея, — сказав Уїн.

— Я люблю тебе, — відповіла кузина, — але мені байдуже, що ти думаєш.

Вони дивились, як Брук пішла, випрямивши спину. Вона сіла в машину і поїхала.

— Давай, — сказав Уїн. — Ходімо додому.

Уїн був за кермом. За кілька хвилин зателефонував Міккі, щоб дізнатися новини. З ним були Ема й Ложка.

— Усе закінчилося, — промовив Майрон до свого племінника.

— Ти знайшов Ріса?

— Він мертвий.

Майрон почув, як Міккі сказав це Емі. Потім він почув, що Ема заплакала.

Уїн припаркував машину в гаражі за «Дакотою». Коли вони зайшли до квартири, Тереза обійняла їх обох. Вони стояли так, доки не загудів телефон Уїна. Він вибачився й побажав на добраніч. Майрон подивився Терезі в очі.

— Не можу дочекатися одруження з тобою, — зізнався він.

Він довго стояв під гарячим душем. Тереза приєдналася до нього. Вони не розмовляли. Ще ні. Не сьогодні. Вони кохалися. Шалено, грубо, бездоганно й, може, цілюще. Майрон не заснув у обіймах своєї нареченої, він відключився. Йому нічого не снилося. Він просто довго залишався в її обіймах. Годину. Може, дві.

А тоді по спині перебіг мороз.

— Що? — занепокоїлася Тереза. — Що трапилось?

— Пістолет, — сказав Майрон.

— Який пістолет?

— У Патріка був пістолет, — відповів Майрон. — Що з ним сталось?

ТРИ МІСЯЦІ ПО ТОМУ

Ви, напевно, сподіваєтеся на різкий поворот і щасливий кінець.

Ви гадаєте, що, можливо, закралася помилка, що тіло не належало Рісові Болдвіну, що Брук і Чік якимось чином повернули свою дитину.

Проте часом такого повороту не стається. І часто немає щасливого кінця.

Одначе сьогодні щасливий день.

Два тижні тому я влаштував Майронові найлегендарнішу парубочу вечірку всіх часів. Чому легендарну? Скажімо так, ми побували на чотирьох континентах. Майрон, звісно, був дуже славним хлопчиком. Він завжди такий. Я, як ви задоволено зазначите, був досить поганим за нас обох. Так само як Есперанса й Велика Сінді.

Що, кажете, жінки на парубочій вечірці?

Часи змінюються, мій друже.

Сьогодні я одягнений у фрак як шафер Майрона. Це дивно. Майрон завжди мріяв про цей день — одружитися з коханням свого життя, осісти, створити сім’ю. Боги, на жаль, мали інші плани на нього. Я, наприклад, ніколи не схвалював такої думки. Я справді не сприймаю все це «кохання-зітхання».

Або не сприймав досі.

Майрон не просто мій найкращий друг. Те, що є між нами, молодь називає «бромансом», і, можливо, це доречно. Я люблю Майрона. Я хочу — ні, я цього потребую, — щоб він був щасливий. Я скучив за ним за минулий рік, хоча часто я бував ближче, ніж він знав. Того вечора, коли він дивився «Гамільтон», я був за три ряди позаду нього. Коли він знайшов свого брата Бреда в тому жахливому місці, я був не так і далеко.