Єжи Данієль - Боротьба триває

Ледь за хлопчиком зачинилися двері, як із суміжної кімнати вийшла дружина Шиманського.

— Не спиш? — запитав той незадоволено.

Пані Марія була жінка наділена не лише здоровим глуздом, а й щедрим почуттям гумору. Кількома фразами вона висловила свій погляд на нічну «засідку» й на розмову, як вона сказала, «такого старого шкарбуна з дитиною». Була при тому переконана, що затриманий молодик відзначався нестримною фантазією і без особливих зусиль скомпонував інтригуючу історію про якогось постачальника щасливих номерів у тиражах популярної гри. Чоловік, здавалося б, їй підтакував, проте вона не була певна, що цілком його переконала.

— Якщо віриш у ті казочки, нумо, спробуймо… — Шиманська поклала на стіл кілька аркушів і чисту, ще незаповнену картку спортлото. — Хоч ти й любиш розгадувати кросворди, я певна, що з цього нічого не скомпонуєш…

І мала рацію. Хоч як старанно добирав він цифри з картки, намагався відгадати значення літер, пов'язати їх із місяцями, порядковим номером тиражу, хоч як множив, ділив, додавав, віднімав — усе було даремно. Змучена марними пошуками відповіді на загадку, дружина Шиманського пішла до своєї кімнати. Впертий же Шиманський не покидав столу. Тільки диктор, котрий о восьмій ранку читав по радіо «останні вісті, відірвав його від невдячної праці. Склав порозкидувані картки і, глянувши на стіл, мимоволі вилаявся. Відчув, що неділя у його подружньому житті буде одним з небагатьох тихих днів. На блискучій палітурі столу залишилися продавлені авторучкою контури цифр і літер. А пані Шиманська мала у своєму житті лише три слабини: любила добре куховарити, натирати до блиску підлогу і вміла гарно начищати меблі. Отож Шиманський, силкуючись робити все якомога тихіше, підійшов до шафи і висунув одну зі скриньок. Вирішив накрити відбиток цифр скатертиною.

Магістр Тржасковський променисто всміхнувся до панни Гражинки, яка прийшла, як звичайно, на роботу пунктуально. Керівник відділу закордонних подорожей туристського бюро «Глобус» пройшовся скромно умебльованими кімнатами з виглядом удільного князя і постановив сьогодні поводитися з своїми підлеглими, як батько з рідними дітьми. Невимушено запитав секретарку, чи він був чемний, голосно розсміявся, побачивши, як зашарілося обличчя дівчини, яка вчора справді провела чудовий вечір з новим залицяльником. Потім висловив подив з приводу відсутності Цільманека та Гірше. Згадавши про останнього, Тржасковський почав уже втрачати добрий настрій. Але невідкладні справи урвали його похмурі думки.

Близько дев'ятої години йому зателефонував заступник. Щоб не витрачати часу на дорогу, Альбін Цільманек мусив чекати, поки відкриють касу в державному банку. Ін. формував шефа, що затримується через деякі неточності в оформленні документів для групи туристів. Заздалегідь вибачався за вимушене запізнення, бо ж зможе прийти на роботу лише після обіду. Магістр Тржасковський побажав успіху «дорогому Альбінові…».

Тим часом касир Гірше не давав про себе знати.

— Коли з'явиться той Гірше, — звелів Тржасковський секретарці, — прошу йому сказати, щоб зайшов до мене. Або він хоче працювати і одержувати зарплату, або баба з воза… — Ще раз, аби підкреслити зухвалу поведінку касира, глянув на годинник: було близько одинадцятої.

У кав'ярні «Дануся» збуджена офіціантка подала чоловікам, що сиділи за столом, дві чашки кави і по чарці лікеру. Потім, ніби вельможна королева, повернулася на своє місце до службового столика, щоб звідти пильно придивлятися до підтоптаного ловеласа, що улещав молоду дівчину з уникливими очима. Офіціантка працювала в «Данусі» вже третій рік; знала в обличчя відвідувачів, імена «дівчаток», для яких кав'яренька у Єрусалимських алеях була чимсь на кшталт домівки, схованки і місця — назвімо це умовно — роботи…

За столиком у кутку сиділа Баська Стриптиз, біля неї Худа Йоля і Беата у товаристві горезвісного Льоля, який спекулював на чорному ринку і водночас займався сутенерством. Саме на них кидав сумні погляди сорокарічний товстун, що сидів, стискаючи в руках набитий портфель із жовтої шкіри. «Осел у відрядженні» — так охрестила офіціантка чоловіка, що совався у кріслі. Було порожньо, монотонно гудів автомат для кави. Чоловік з портфелем змінив об'єкт зацікавлення і підсів до рудуватої дівчини, що демонстративно виставляла свій пишний бюст під еластичним гольфом.

Ті двоє, що замовили каву і лікер, розмовляли, не звертаючи ні на кого уваги. Офіціантка знала лише одного з них. Приходив сюди частенько, ще частіше простоював біля входу, не зважаючи ні на дощ, ні на вітер. Повії не зачіпали його, бо ж не був для них клієнтом. Інколи він зустрічався з чоловіками, такими ж занедбаними, як і сам. Здебільшого приходив не зовсім тверезий, але поводився спокійно, отож потреба викликати міліцію не виникала. Персонал кав'ярні, зрештою, ближче своїми відвідувачами не цікавився, задовольнявся тим, що вони розплачувалися і не зчиняли бешкету в залі. Про решту дбала міліція…