Єжи Данієль: Боротьба триває

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Переклад з польської, чеської, іспанської

Художнє оформлення Агафонова В. И.

З польської переклав Борис Демків

Перекладено за виданням: Daniel Jerzi. Tydzien dla szpiega. — Warszawa, Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1970

Того дня метеорологічні прогнози справдились: як і передбачалося, йшов дощ, і вже з самого ранку Гамбург потопав у воді, що цілими потоками лилася з навислих бурих хмар. Чоловік у сірому плащі енергійним жестом насунув на очі капелюх і, поминаючи пасажирів, що виходили з вагонів, попрямував до виходу. З прикрістю подумав, що за хвилину покине станцію метро, вийде на Стефан-плац і знову опиниться під потоками зливи. Він не зносив такої погоди, його більше приваблювали золоті піски пляжів, ласкаве проміння сонця, ліниві вечори у невеличких кав'ярнях, де можна було годинами сидіти за склянкою вина, ні про що не думаючи. Роздратовано знизав плечима, згадавши про перервану відпустку, яку проводив переважно в Сіцілії, але тієї ж миті похопився і наддав ходи. Текст телеграми був недвозначний — наполягав на негайному його поверненні.

Перші холодні краплі торкнулися обличчя, вітер пронизав тіло до самих кісток — і він здригнувся. З надією знайти вільне таксі озирнувся навколо, але на площі нікого не було. Подумки кленучи негоду, таксистів, яких ніколи немає, коли вони потрібні, втягнувши голову в комір плаща, він рушив у напрямку Даммторштрасе, дорогою, згадуваною у десятках путівників. Подумалось: якби був туристом, він, напевно, зупинився б біля модерної споруди міської опери, поцікавився б розмаїтими театральними афішами, бодай крізь великі вікна оглянув би фойє та блискучі зали. Та пишноти великого міста його не приваблювали. Знав одне: мине оцей будинок і мусить повернути в маленьку, затишну Велькерштрасе, де стоїть триповерховий котедж під номером 12. Пішов ще швидше, майже побіг. Вже не думав про принади італійських пляжів та про розваги у Гамбурзі, вже не дошкуляли йому ні дощ, ні вітер. Намагався уявити собі шефа і наступну розмову з ним. Цікаво, яке доручення дасть йому? На думку про зустріч з Горстом Мюллером мимоволі здригнувся, той не був схильний жартувати. Він знав шефа не один рік, отож був певний, що — цей терміновий виклик не випадковий. «Що ж, — втішав сам себе, — хоч виклик, який перериває відпустку, не належить до приємних несподіванок, зате дозволяє розраховувати на додаткову винагороду — на кілька сотень або навіть на кілька тисяч марок, що, зрештою, врівноважать зіпсований настрій…»

Зупинився перед дубовими дверима, на яких поблискувало безліч металевих табличок з назвами різних бюро, представництв, торгових спілок і маклерських фірм, йому не було потреби шукати й читати вивіски, бо ж добре знав умовність назв усіх цих організацій. Тож, коли подзвонив до спілки «Імпорт — Експорт — Європа», був цілком певен, що не помиляється. Увійшов до порожнього вестибюля і не встиг навіть ступити кілька кроків до сходів, що вели на поверх, як з гучномовця диктофона почув голос:

— Пане Гальске, ви спізнилися на дев'ять хвилин. Шеф чекає, нетерпеливиться, двічі вже запитував про вас. Зайдіть до кабінету на першому поверсі… — Диктофон замовк, очевидно, черговий не збирався довго затримувати гостя.

У кабінеті жевріла лише одна лампа. Шеф сидів, низько схилившись над столом. «Він нагадує носорога, — з неприязню подумав гість про Мюллера. — Масивний його тулуб аж розпирає крісло». Але то були лише приховані думки. Гальске скинув мокрий плащ і сів у показане господарем крісло.

— Гальске, ви добре знаєте, що я терпіти не можу непунктуальність. — Голос його був низький, хрипкий, неприховано грубий. Мюллер раптом підвів голову, і очі його, звернені на підлеглого, спалахнули холодним вогнем. — Ми обоє пройшли добру стару школу, отож таку поведінку можна кваліфікувати тільки як неприпустиму. Прошу це запам'ятати!

Гальске виструнчився, як на параді.

— Слухаю. Якби не дощ… — намагався пояснити своє запізнення.