Єжи Данієль: Боротьба триває

— Облиште, про це ще поговоримо. — Голос Мюллера здавався вже спокійним, навіть лагідним. В одну мить він змінив тему розмови і після вибуху гніву заговорив спокійно, по-діловому, з підкресленою ввічливістю. Мюллер пишався, що школа абверу даремно не витрачала на нього ні грошей, ні часу.

— Гальске, ви, між іншим, добре розумієтеся на деревах і подібних до них дрібничках. А це інколи може знадобитися в житті, навіть якщо й уриває заслужений відпочинок біля моря. — Шеф вважав свої слова дотепними. — Добре було б, якби ви негайно згадали все, що стосується лісу, і насамперед його природних багатств. Від завтрашнього дня ви — інженер-лісівник, і то не будь-який, а представник великої імпортної фірми Федеративної Республіки. Так, Гальске, на вас чекає вже все: зарезервований номер у готелі, документи, інформаційні матеріали фірми, портфель з кількома бланками, який ви візьмете при виході у Глауке… Ви поїдете за кордон у відрядження.

На обличчі Гальске було написано цілковите розчарування. Він передбачав, що довгий вступ до розмови не обіцяє нічого приємного, і не помилився.

— Поїдете, шановний колего, цілком офіційно і без жодного обтяжливого багажу на цілий тиждень у Польщу. Адже ви непогано знаєте ті місця, правда ж? — Мюллер знову розсміявся. — Поляки самі вас запросили, завдання щонайпростіше і без жодного ризику.

На якусь хвилину шеф замовк. Потім дістав із шафи пляшку коньяку і дві чарки. Обережно, щоб не розлити ні краплини, налив гостеві й собі:

— Будьмо!

Гальске випив до дна і мало не закашлявся. «Присмачує мені ту кляту дорогу, свинтюх!» В цю мить він ненавидів і Мюллера, і коньяк, і свою роботу. Навіть про себе подумав з огидою: яким він був дурнем у тому сорок першому, коли погодився працювати в абвері. Те, що сталося потім, що діється сьогодні, було просто відгомоном того часу. Боявся, але по ньому цього не було видно. Та тепер це вже не мало ніякого значення. Він слухав.

— Ваше офіційне завдання — вкласти угоду з польським об'єднанням «Ліс» про закупівлю фірмою, яку ви репрезентуєте, грибів, ягід, всіляких трав та ще дідько знає чого… Вам допомагатиме керівник імпортного відділу фірми, ви будете відрекомендовані як експерт. Програму розроблено так, що ви матимете багато вільного часу… Той час, Гальске, ви й використаєте для залагодження двох справ.

Слухав майже здивовано. Йому доручено завезти в Польщу гербарій, звичайнісінький гербарій з мохом, різними травами, корінням, гербарій, що його має кожний школяр. У Варшаві він має одержати якісь допоміжні таблиці до цього гербарію. Деякі з них йому треба буде лише обміняти.

— Все це дуже просто, — знов і знов повторював Мюллер, — і нічого боятися. На таблицях, які ви отримаєте, не буде ніякого тайнопису, жодних планів чи вклеєних мікрофільмів. При собі мати звичайний гербарій. Фахівців лісового господарства це не здивує. А для вас він буде справжнім руном, — закінчив підбадьорливо.

Гальске нічого не розумів. Мовчав і шеф. Отож, порушивши сторожку тишу, він запитав у Мюллера:

— Я хотів би знати, в який спосіб зможу отримати таблиці гербарію для обміну? Не знаю також, чи повинен я з кимось зустрітися, перебуваючи у Польщі? А може, все це буде в інструкції, яку дасть мені Глауке?

Голос Мюллера знизився до шепоту. Вони сиділи майже поруч, і їхні тіні на стіні нагадували величезного павука.

— Китайці кажуть, що найтемніше завжди буває під ліхтарем. Ми знайшли саме такий ліхтар, який не світить, хоч стоїть на вулиці; досить лише вийти на прогулянку, і ви його побачите. — Мюллер задоволено поплескав себе рукою по коліні. — Наша людина у Варшаві — справді спритний тип… Розумієте, Гальске, досить маленької прогулянки…

Пляшка була вже майже порожня. І той і той не марнували часу. Один був шеф, другий — підлеглий, але в цю мить їх ніщо не розділяло. Мюллер умів бути люб'язним. Розпитував про враження від моря, цікавився любовними пригодами та походеньками Гальске.

— Ми собі розмовляємо, — раптом перемінив тему Мюллер, — а ви, мій любий, ще нічого не знаєте про друге завдання. Я вам дам клапоть паперу, стару непотрібну шпаргалку, яку ви віддасте людині в аеропорту. Вона підійде до вас, привід сама собі придумає, вам же треба мати при собі лише коробку сірників. Перед тим спитає: «Ви маєте сірники, португальські сірники?» Цього досить. Втім, це ще не все. Через кілька днів ця сама особа принесе вам кілька старих документів. Треба їх перевезти через кордон. Як? Як знаєте. Справа варта заходу, хоч ці документи й давні — їм близько тридцяти років. То як? Є ще запитання?