Єжи Данієль: Боротьба триває

— Може статися, — перебив його Мюллер, — що ви помиляєтеся. Але на з'ясування подробиць маємо ще час. Продовжуйте далі…

— Коли повертаюся в думках до тієї справи, — провадив далі Гальске, — дивує мене один момент із розповіді майора Вільховена. Він заборонив мені бути присутнім при страті в'язнів, яку особисто мали виконати солдати «Ваффен-СС». Це тим більше дивно, що згодом я випадково почув їхню розмову. «Порішив усіх?» — «Ні, — почулося у відповідь, — стріляв так, щоб один з них був поранений, але залишився живим»;— «Добре, майор буде задоволений». Таке схвалення почув я цілком виразно. Щиро кажучи, я збирався з'ясувати цю дивну історію у майора, але не встиг. Наш транспортер виявили росіяни і обстріляли з повітря. Майор загинув. Не знаю, чи вціліли ті солдати, а також план схову, накреслений фон Вільховеном… Це все». Гальске глибоко відітхнув і, не чекаючи дозволу господаря, сам налив коньяк у чарки. Мюллер якусь хвилину мовчав.

— Я завжди казав, — озвався він нарешті, — що майор Ернст Вільховен був людина надзвичайно мудра й передбачлива. Ви додали до цього кілька штрихів, які роблять майорові тільки честь. Бачите, любий Гальске, — шеф поплескав його по плечу, — коли при якійсь акції присутні дві особи, важко думати про збереження ідеальної таємниці. Треба створити завісу, збити з пантелику людей надійних, ввести в оману тих, що можуть зрадити. Річ у тім, що план, накреслений майором, уцілів, він був у американців, але нарешті потрапив до нас, його справжніх господарів. І найцікавіше те, що на плані позначено три сховки, а не один. Є між ними, очевидно, і названий вами, але не думаю, щоб у ньому були сховані документи. Це лише гіпотеза. Про те, що гестапо передало для схову скриньки, знали кілька наших солдатів. І хтозна, можливо, котрийсь із них, потрапивши у полон, мав довгий язик. Майор це передбачив, коли наказав одного з чотирьох в'язнів залишити як свідка живим. Коли той уціліє, то неодмінно почне розшукувати «скарб» і, напевно, знайде в ньому якісь позолочені речі, персні чи ще щось таке. І скоро про все це забуде, його розшуки вже не будуть сенсацією. Гадаю, що архіви, які нас цікавлять, заховані у двох інших скриньках. Отож нам треба їх знайти.

— Це повинно бути моїм другим завданням? — Гальске передчував, що завдання буде важким.

Мюллер кивнув:

— Вам допоможуть. — Він підвівся з крісла й підійшов до стіни, в якій було вмуровано сейф. Почаклувавши біля літерного замка, відчинив дверцята. З товстого портфеля витяг аркуш паперу. — Ось план майора Вільховена. Оригінал…

Гальске зацікавлено глянув на папір, що лежав перед ним.

— Та це ж якісь нотатки з поетичного зошита! — вигукнув недовірливо.

Мюллер засміявся.

— Майор любив застраховуватися якнайкраще, його план, накреслений у нотатнику, ідеальна ілюстрація до вашої розповіді. У ньому зазначено схованку, що міститься в фундаменті палацу. Але фон Вільховен був шанувальник Гете, знав майже усі його твори напам'ять, збирав рукописи, вивчав біографію. Зрештою, сам був автор цікавого дослідження на тему «Фауста». Не розлучався з томиком віршів свого улюбленого поета ніколи. Вся збірка поцяткована ремарками, коментарями до кожного вірша. У цьому томику, власне, і криється той, другий, справжній план. Це не поезія, а глибоке передбачення, — закінчив Мюллер.

Гальске ще раз оглянув вирізаний з книжки аркуш. Машинально перечитав напис, зроблений майором Вільховеном: «Прекрасний пам'ятник має Шіллер, чудова могила Гейне, але напис найпростіший у Гете». Мимоволі всміхнувся на думку, що сам майор не має могили з надгробним написом, і заходився вивчати план. Відклав його, почувши подальші настанови:

— Після того як ви передасте план людині, котра назве пароль, забороняю вам цікавитися чимсь, окрім вашої офіційної місії. Перебирайте гриби і ягоди, які нам хочуть продати поляки. Завдання нескладне. Залишається тільки від понеділка до середи виходити на прогулянку визначеною вулицею. Придивляйтеся до нашого «китайського ліхтаря». Крім того, в адміністратора готелю для вас буде залишено пакет. Ви повинні тільки чекати, Гальске, терпляче чекати. За вас працюватимуть інші люди. Ну ось, ніби поговорили про все, залишається хіба що попрощатись.

— Шеф, — Гальске не міг приховати цікавості, — розумію, що гербарій має ще для вас вартість. Але навіщо возити з собою старе шпаргалля з архівів?

— Ви дуже дивна людина, Гальске, — Мюллер скорчив невдоволену міну. — Втім, зрозумійте… Справа архівів — це проблеми прізвищ. Історія, мій любий, наука, що існує, поки ще живі люди, увічнені в її хроніках. В нашій республіці живуть тисячі людей, які в роки війни лишили по собі певні спогади. А викриття згаданих документів комуністами і розголошення їх можуть привести до політичної компрометації зацікавлених осіб. Адже добре відомо, що навіть колишній канцлер мав неприємні клопоти через своє ставлення до партії, членами якої були і ми з вами. Що вже казати про випадки, коли в архівах залишалося багато матеріалів, десятки документів, серед них листи службовців гестапо і СБ, списки агентів, вироки спеціальних суддів, справи пацифікаційних акцій, документи з концтаборів. І все з прізвищами — чорним по білому! Чи ви розумієте, — Мюллер звертався, як учитель до уважного учня, — що пошук архівів, — це, з одного боку, спокій багатьох поважних співвітчизників, а з другого — шанс до певних… скажімо, послуг людям, які працювали з нами, а тепер сидять, наче миші під мітлою? Гра іде на високу ставку, Гальске…