Іван Губка: Боротьба ОУН-УПА в московських концтаборах

Прояви сталінізму не відійшли зовсім у минуле, іх рецидиви зустрічаються скрізь і всюди: Афганістан і Тбілісі, Литва і Латвія, Карабах і Цхинвалі, Осетія і Придністров'я — і цьому немає кінця.

Але звідкіля і які джерела зродили оці темні людські діла ХХ-го століття? Відомо, що в наш час технічний поступ набагато швидше крокував, ніж розвиток збагачення духовності людини. І як наслідок, маємо поступову деградацію духовності, моралі, а це дало можливість грубій силі створити державні структури.

Ми знаємо, як працювала величезна тоталітарна машина "промьівание мозгов" і нині, врешті-решт. почали усвідомлювати й не вірити в химерні ідеї. Ми не зовсім уявляємо, як це страшно і трагічно, адже товпа людей вихована в дусі атеізму. залишилася без будь-якої віри.

На грунті бездуховності, суцільної брехні, відсутності правових, державних постулатів прекрасно почуваються лише виконавці та прислужники, бюрократи та злодіі. Де нехтуються права людини, там йде зближення кримінальних злочинців з органами правопорядку.

Ми ті. що будують на багнах дороги, Ми служим цементом тд пеня мета, Кладуть нас під шпали, годять нами тами. А замість імен — у нас лиш номера. П. Сорока.

Загальна непоінформованість, безправ'я породжують пасивного гвинтика. І коли почався великий комуністичний терор, цьому страхіттю не було спротиву як на волі, так і в таборах, де перебували мільйони невинно загнаних за колючі дроти. Нещасні вірили в систему соціалізму, випрошуючи ковток волі у свого ката. Абсолютна більшість була переконана, що його арештовано помилково, а всіх інших — так і треба. Люди не мали власної зірки — політичного переконання і непряму. Такі люди не були спроможні чинити опір тоталітарній структурі. Лише після війни, коли прийшли колишні члени ОУН-УПА, незакомплексовані большевицькою пропагандою, з ясним кличем "Здобудеш українську державу або згинеш в боротьбі за неї!" і раб почав підніматися з колін.

Як відомо, до кінця 1947 року в Советськім Союзі не булоло окремо таборів для політичних в'язнів, а коли кримінальні злочинці і правові органи не вельми відрізнялися один від одного, то зрозуміло, що в таборах найбільш жорстоко обходились з політв'язнями. Адже на — них лягав тягар подвійних знущань: з боку адміністрації і табірних прислужників (КАПО). І лише після організації спецтаборів політв'язні розпочали опір режимові. А створені були так звані "государственньїе лагеря": Воркута-Речлаг, Колима-Берлаг. Тайшет-Озерлаг, Мордовія-Дубровлаг, Казахстан-Песчлаг і Степлаг. Норильськ-Горлаг та інші.

Політв'язні ГУЛАГу почали усвідомлювати, що лише самозахист збереже іх від остаточного знищення. Одним з перших таких таборів можна назвати Кенгір. В 1949 році привезли великий етап зі Львова, в основному національно-свідому молодь і з перших днів "новоприбувшґ не дозволяли над собою знущатися Адміністрація відрезгувала негайно. Кенгірська тюрма та БУР прийняли нових пожильців. Але вже був випущений джин з пляшки. Хочеться згадати добрим словом безстрашну молодь, як Горошко Євген, Пиж Іван, Горячий Степан, Курчик Микола, Саранчук, Музичук та багато інших. Частину з них вивезли в Спаськ. у "Долину смерті", про яку згадується в "Архіпелазі ГУЛАЗі" О.Солженіцина. В своїх спогадах Дмитрій Панін, московський інтелігент, у третьому номері журналу "Звезла" за 1991р. пише: "Екібастуз 1951 рік. "Свьіше пяти тмсяч заключенньїх бмло сосредоточено в лагере. Начальство надумало разделить лагпункт пополам, вьіделив всех украинцев-бандеровцев. Так предполагали ослабить общий фронт й вьіследить руководителей." В тому ж році організують в управлінні Долінка (пос. Дубовка) біля Караганди концтабір, де звозили з інших таборів лише українців. На весь табір було лише два литовці. Це Риліс Томас та Вошкнвигюс Актакис. Як бачимо, скрізь наш брат українець тягнув важке ремство в захист людських прав.

Інта, "Північне сяйво"

Йшов грудень 1949 року, наближалося "всенародне торжество", 70-ліття Йосифа Сталіна. В "лагерних отделениях" спеціального політичного режиму табору "Мінлаг" на Інті траплялись поміж в'язнів наївні голови, які покладали надії на амністію з нагоди ювілею "батька народів". Що відноситься до українців, особливо "західняків" а також прибалтійців. то вони усвідомлювали марноту рожевих мрій, жорстокість комуністичної системи щодо жертв — в'язнів ГУЛАГу.

На початку вересня 1949 року в таборі N1 "Вузьке коло" таємничих в'язнів належало до законспірованого "мозкового центру" ймовірного повстання політв'язнів "Мінлагу" на Інті. Був розроблений мобілізаційний план повстання з усіма оперативно-тактичними варіантами для зв'язків з іншими таборами Інти. Табір N1 на той час нараховував 4560 в'язнів, з них — 60 відсотків були українці з усіх областей України. З останніх було сформовано три курені по 450 чоловік, а також рота смертників-добровольців з 30-ти чоловік, яку очолив Михайло Загоровський із Запоріжжя.