Єжи Данієль - Боротьба триває

— Який механік?

— Той, з Бялої Подляски, в комбінезоні…

— Кілька хвилин тому він склав інструменти і виїхав мотоциклом. Я саме стояв біля воріт.

Васяк більше не слухав. Підніс трубку телефону до вуха і попросив з'єднати його з відділком міліції Бялої-Подляски. Скільки пам'ятає, не мав ще в житті такої «арабської авантюри», як мовиться у казці з «Тисячі й однієї ночі»… Але це ще було не все. О першій годині до палацу під'їхала «Варшава» зі столичними номерами, а в ній поручик Єва Томашевська.

— Що, власне, тут діється? — запитала.

Питання вимагало докладних пояснень, тим паче, що в результаті розшуків занепокоєними товаришами у чагарнику було знайдено тіло непритомного Криштофа Бошимка, вісімнадцятирічного помічника тракториста. У хлопця був пробитий череп і пошкоджена кістка на потилиці. Лікар не був певний, що він виживе.

По телефону з Свою Томашевською розмовляв особисто полковник Рогаля. Дав деякі розпорядження. Погоджувався з версією, що злочинець, очевидно, не знайшов розшукуваних матеріалів і намагатиметься знайти їх найближчим часом. А тому важливо не сполохати «механіка», ретельно оглянути всю територію господарства. «Уночі всі коти сірі», — додав полковник і, подумавши хвильку, почав накручувати номер домашнього телефону Тржаски. Але довгий безперервний гудок у трубці свідчив, що господаря вдома не було.

Альбін Цільманек, потиснувши руку керівникові, що мав летіти з групою туристів до Угорщини, подумав, що робочий день кінчається. Панна Гражинка накрила футляром друкарську машинку і негайно приступила до заходів, які мали підкреслити її жіночу вроду. Цільманек без певної мети крутився між столами, що, очевидячки, нервувало друкарку. Щоб якось порушити гнітючу тишу, вона спитала:

— Це ви відчиняли сьогодні бюро перед восьмою?

— Я? Перед восьмою? — в голосі Цільманека подив обернувся на занепокоєння. — Хіба хтось сюди заходив?

— Може, мені так тільки здалося, — мовила Гражинка. — Адже всі ми маємо ключі…

— Якщо хтось тут і був, — розмірковував Цільманек, — то тільки касир. Ані шеф, ані ви, ані я… Мабуть, тільки він. Але з якою метою? — дивувався вголос, не сподіваючися, зрештою, що друкарка може розгадати цю загадку.

Як тільки пролунало слово «касир», дальша розмова пішла швидко. Панна Гражинка призналася, що з якогось часу помічає, що Гірше поводиться якось незвично, вона навіть підозрює його в можливих махінаціях, звичайно ж, на шкоду «Глобусові». Лише щасливою випадковістю можна пояснити те, що Генричек здає звіти кожного понеділка. Але вона спокійна, бо ж участь пана Цільманека, його присутність при касових розрахунках і його пильне око перешкоджають підозрілому касирові.

— У всякому разі він мені явно не подобається! — на закінчення сказала друкарка. Їй лестило, що керуючий дуже уважно слухає. Та, всупереч її сподіванням, він не думав, що про цей випадок обов'язково слід повідомляти міліцію. Так, то правда, що поведінка касира не зовсім звичайна, це він визнавав, але був далекий від того, щоб підозрювати його у злочині.

Цільманек розумів, що тему розмови вичерпано. Він уже ступив крок до виходу, попрощався з Гражинкою, та раптом повернувся від дверей. Підійшов до великої шафи, взяв звідти зв'язаний шпагатом рулон картону. Один аркуш загорнув у газету і машинально перерахував решту.

— Ви брали звідси картон? — спитав друкарку.

— Що ви! — рішуче заперечила Гражинка. — Ви ж самі особисто просили всіх не користатись цим картоном.

— Може, магістр?

— Певна, що ні.

Цільманек, очевидячки, незадоволений, замкнув шафу.

— Якщо це зробив Гірше, то він ще матиме зі мною розмову, — цідив крізь зуби. — Ідіот, брати державне майно. Втім, ви не переживайте, — Цільманек зненацька усміхнувся і заспокоїв Гражинку. — Я купив цей картон на прохання Гірше, він мав порізати його і використовувати на теки для документів. Якщо взяв він, то все гаразд.

Група людей, що стояли перед входом до будинку, свідчила, що сталося щось надзвичайне. Та Тржаска не наддав ходи, йшов поволі, несучи для господині дому коробку цукерок. Подумав, що міліцейська «Варшава» з патрульним нарядом приїхала, щоб уладнати якісь сімейні чвари. І тільки почувши уривки голосної розмови і не раз повторюване прізвище потерпілого, він похопився і швидко побіг нагору, перескакуючи через кілька східців.

У квартирі Шиманських експерт, власне, вже закінчив роботу. Опилені білим порошком дверні ручки і меблі, якщо придивитися до них пильніше, не мали інших відбитків, крім тих, що не раз повторювались. Безперечно, це були сліди рук самих господарів квартири.