Єжи Данієль - Боротьба триває

— Чи в інформації, яка надійшла в управління, зазначено, що агентом є він, тобто чоловік?

— Такої певності не маємо. Можемо гадати, але знову ж це лише припущення. — Рогаля непевно розвів руками. — Лише в детективах контррозвідка оперує всіма даними…

— У такому разі, товаришу полковник, прошу передати мені всі матеріали. Відразу ж візьмуся до роботи.

Щиро кажучи, капітан Мацей Тржаска не був у захваті від дорученого йому завдання. Він лише подумав: «Служба не дружба», намагаючись відігнати од себе думки, які в конкретній ситуації здавалися примарними.

Полковник підсунув теку з документами.

— Вона ще тоненька, але маю надію, що за тиждень ви її поповните, — сказав підбадьорливо. — Бажаю успіху! Не забувайте про щоденний рапорт. Тут а чи вдома я завжди до ваших послуг.

Капітан не сприйняв слів полковника, як службову формальність. Знаючи Рогалю давно, переконався, що в справах службових той не поділяє часу на години робочі й години відпочинку. Потисли один одному руки, і Тржаска пішов до свого кабінету, щоб там усе перечитати, а відтак проаналізувати. Через годину визначив перше завдання. Один з працівників управління мав терміново зібрати загальні відомості про громадян ФРН, які прибули в Польщу у суботу, неділю чи понеділок. Перевірити також західнонімецьких гостей, туристів і тих, що перебувають на службі в наших краях. Йшлося про те, щоб включити в головоломку усі можливі елементи, зробити добір, зібрати більше відомостей про людей, потенційно запідозрених. Треба було поцікавитися також повітряним і морським портами, прикордонними заставами. Він подзвонив у міліцію — мусив-бо з'ясувати й зіставити одну з одною всі деталі справи. Але там не було зареєстровано жодних сенсацій. Тржаска з'єднався з Константиновим.

— Слухай! — говорив він у трубку. — Я вислав до тебе капітана Ковальчика і Анджечака. Вони приїдуть уночі, пізно, але там, здається, непогані дороги. Скажи тому директорові рільничого господарства, щоб стерегли вночі палац. Бережи себе і поки що сама нічого не роби, чекай розпорядження, яке передасть тобі Ковальчик. Хай міліція якнайшвидше знайде мотоцикл, тоді спіймаємо і того «механіка». Тримайся, Єво…

Мусили очікувати наступного кроку противника. Тржаска вирішив ще раз з'єднатися з поручиком Грудзінським. На жаль, той виїхав з комендатури, щоб зустрітися з Гайдою — Жучком.

Антон Гайда народився під нещасливою планидою. Вже давно картка його покарань у зведеному реєстрі міліції мала вигляд нескінченної лінії. Злочинне оточення, в якому народився і виховувався майбутній Жучок, наділило його талантом, який особливо виявився в царині малої механіки. Шістнадцятирічний Тоні взяв діяльну участь, у першому зухвалому злочині: легко відімкнув кілька замків, щоб потім разом зі своїми приятелями викрасти фабричну біжутерію з вогнетривкої каси. Після вдалого «дебюту» зажив авторитету серед злодіїв і вже не нарікав на брак чергових замовлень. Як і всі, після вдалої «роботи» якийсь час він тинявся по кав'ярнях, щоб через місяць чи два приступити до наступної «операції». Та врешті-решт щастя його зрадило. Отримав один термін, згодом — другий. Занапастила його звичка: шукаючи щось, він відкладав усе непотрібне на лівий бік. Тодішня поліція не сушила собі довго голову: Жучок завжди залишав на місці злочину своєрідний професійний «автограф». Після двох наступних «автографів» (останній з них припав якраз на переддень війни) Гайда розпрощався із злочинним світом — надто легко стало виявляти його участь у крадіжках.

Десь у 1941 році Гайда познайомився із спекулянткою Антоніною Рутко, котра непогано заробляла на перепродажу м'яса, яке привозила з Каршев'я до Варшави. Пристав до діяльної нареченої, щось там їй допоміг у її нечистому промислі, маючи й сам такі ж інтереси. З попередньою «професією» покінчив. Так було — за одним винятком — і після війни. Антоніна Рутко стала власницею овочевої крамнички по вулиці Польній. Жучок виконував роль заготівельника в цьому квітучому підприємстві. Міліція стежила за ним уже просто за традицією: не мав жодних зв'язків зі своїми колишніми приятелями, які й надалі трималися свого злодійського курсу…

Радіомашина зупинилася біля старого будинку на вулиці Кольській. Вичовганий тротуар освітлювало лише кілька ліхтарів. Грудзінський вилаявся, оступившись при вході до будинку, і, присвітивши собі кишеньковим ліхтариком, відшукав у пожовклому списку мешканців прізвище Антоніни Рутко. Мешкала вона внизу, на першому поверсі.