Єжи Данієль - Боротьба триває

Однак розмова, всупереч сподіванню, була нелегка. Комерсанти з Гамбурга не цікавилися товаром третьої категорії і, скривившись погірдливо, запропонували ціну значно нижчу, ніж він гадав.

— Що ж, якщо ви не купите… — директор фірми «Ліс» легко підвівся з фотеля, даючи зрозуміти, що шкодує часу на марні дискусії. — Маю надію, що нашу продукцію закуплять французи та англійці. У нас, власне, гостюють ще дві групи імпортерів, зацікавлених нашим товаром.

Арндт завагався.

— Втім, маємо ще цілий тиждень на детальні дискусії. Оглянемо зразки та рекламні матеріали…

— Напевно порозуміємося, — запевнив Бургер, який досі мовчав.

Офіційне прощання, що скінчилося домовленістю зустрітися наступного разу у вівторок, пройшло у холодній атмосфері, яку порушило хіба що несподіване прохання Арндта. Він запитав, чи не може придбати для себе кілька зразків а чи експонатів рослин — збирає-бо колекцію для гербарію. Отож був би вдячний…

Певно ж, господарі не мали нічого проти того. Котрийсь навіть розповів відповідний анекдот, що викликало загальне пожвавлення.

Повертаючись до готелю, Арндт пошепки пояснював Бургерові основні засади гри:

— Купимо, звичайно, купимо, але треба з ними поторгуватись. Ми знаємо, що товар добротний, але хай не гнуть кирпи. Навчилися торгувати. Вже їм, бач, не до шмиги західні клієнти…

Вийшли з машини, але зразу не піднялися в номери готелю, а завітали на коньяк до кав'ярні. Сіли за столик.

— Але ж тут дівчатка… — примружив око Арндт. — Казали мені знайомі: молоді, здорові і дешеві. І хоч ми в службовому відрядженні, але робочий день уже скінчився, правда ж?..

Бургер з легким докором заїкнувся був про фрау Арндт, але його застереження пролунало, як голос волаючого в пустелі. Арндт раптом відчув себе трохи чи не новим втіленням Казанови і заходився посилати недвозначні усмішки розмальованій дівчині, яка, прикривши пишний бюст еластичним светром, водночас дозволяла розглядати свої ніжки, які важко було сховати під міні-спідничкою.

Бургер одвернувся від колеги, виглянув у велике вікно на площу, освітлену промінням вечірнього сонця. В її глибині на зеленому тлі дерев вирізьблювалися білі колони, вінки на кам'яних плитах і силуети непорушних воїнів. «Могила», — подумав і обернувся до Арндта, щоб запросити його помилуватися чудовим заходом сонця. Але Арндтів стілець пустував, зникла також і дівчина. Бургер знизав плечима, залишив на столику гроші за мартель і вирішив пройтися містом.

Коли, повернувшись із прогулянки, постукав у номер Арндта, йому відповіло тільки глухе відлуння. «Казанова» був, напевно, дуже зайнятий…

Капітан Тржаска глянув на годинник — до сьомої залишалося кілька хвилин. І все ж він не шкодував часу, проведеного у кабінеті. Впорядкував папери, закінчив писати рапорт у справі Стрибуна.

Почав нудитися — так було завжди, коли не брав діяльної участі в якійсь операції.

Виходячи з кабінету, подумав, що незабаром має повернутися Єва… Не хотів йти додому, мав нарешті кілька вільних годин. Подумав, що не завадило б сходити в кіно, але коли уявив собі дві години, змарновані без діла у темному залі з не вельми справною вентиляцією, передумав. Хвилин п'ятнадцять простояв у черзі за морозивом перед зеленою будкою у новому будинку на вулиці Пулавській. Одержавши нарешті свою порцію, поволі пішов у напрямку Лазенок. Машинально відзначив у пам'яті картини: чоловік з букетом гвоздик, що роззирався навколо, молода мати, яка ніжно розмовляла з дитиною, що пручалася у візочку, патлатий хлопець у барвистій сорочці…

Сів поблизу пам'ятника Шопену. Закордонні туристи висипали з автобуса «Орбісу» і, не чекаючи пояснення гіда, заходилися фотографувати пам'ятник і мальовничі ділянки парку. Повз лавку поволі пройшов елегантно вдягнений чоловік. Хлопець, що ступав поруч, мабуть, не був його син; миршавий, дуже худий, у дешевих джинсах і бавовняній сорочці, він розмахував руками, які давно вже не бачили ні води, ні мила.

— … той старий таку свиню підклав мені… — долинули до Тржаски хлопцеві слова.

Тржаска подумав, що життя може викинути будь-який фортель, і, мабуть, ще ніколи не був так близько до істини, як тепер. Ошатно одягнений чоловік був тією особою, яку він з великим задоволенням попрохав би привести до свого кабінету. Та він не був ясновидою і думав уже про щось інше, коли чоловік сів з хлопцем на лавці у безлюдній тінистій алеї і дістав з портфеля стозлотову асигнацію.