Єжи Данієль - Боротьба триває

— Попросіть до мене поручика Томашевську.

— Отже? — запитав, перш ніж та встигла озватися після вітання.

— Доповідаю, товаришу полковник, що звірила матеріали воєводського суду з архівами Головної комісії по викриттю гітлерівських злочинів. Знайшла протокол справи, що розглядалася в сорок шостому проти есесівця Горста Грізе та інших фашистів, звинувачених у тому, що… що… — вона затнулася, почервоніла, неспроможна знайти рятівне формулювання, і вже хотіла вдатися до нотаток, але Рогаля байдуже махнув рукою.

— Це не головне. Чи збігаються факти? Чи це ті самі Сокольники, а також чи та дата розправи й місце переховування матеріалів?..

— Село те ж саме, дата теж. Про місце переховування не згадується нічого ні в зізнаннях Грізе, ні в показаннях інших підсудних.

— Ясно… З якої речі він став би розповідати? Це все, що ви можете доповісти?

Поручик Єва Томашевська знову зашарілася.

— Я шукала інформацію в матеріалах комісії, була також у «Спілці борців за свободу і демократію». Виявляється, що за двадцятип'ятирічний період не виявлено жодних слідів особистих архівів інформаторів та агентів гестапо Люблінської та Білостоцької округ тодішнього Генерального Губернаторства. Засуджений до смертної кави за злочини проти польського народу, штурмбанфюрер Кроль зізнався, що збирання найцінніших для гестапо документів він доручив офіцерові абверу майорові Вільхове-ну, який мав їх приставити до штабу дивізії. Кроль сказав, що більше ніколи не бачив ні того офіцера з абверу, ні тих документів.

— Чи у зізнаннях Кроля згадується місце передачі архівних документів?

— Ні, Кроль сказав лише, що все відбувалося у відлюдному будиночку десь поблизу Бялої Подляски, де він був шефом гестапо і СБ.

— Та-а-ак… — мовив протягло полковник. — Це б знадобилося. — Він замислився, забувши про жінку, що стояла обік столу. Раптом похопився: — Сідайте. Вибачте…

Було ясно, що документи гестапо Кроль передав якомусь офіцерові. Архів, отже, опинився в руках абверу. Вивезти його не могли, тому що були в оточенні, а знищити не схотіли, бо документи мали неабияку цінність. Сховали. Але з якої речі залишили живим того Качора? Невже хотіли, щоб він розшукав сховок? І лише для того, щоб переконатися, що в ньому є… Є або немає… — Полковник розгадував головоломку, влізав у шкуру ворога, який, слід гадати, також мислив не менш напружено двадцять п'ять років тому. Треба було шукати, і то шукати якнайшвидше. А може, все вже пропало, може, матеріали хтось забрав? Ні, це неможливо, — заперечив собі і допитливо глянув на Томашевську. «Тямуща дівчина, — подумав. — Треба видати її заміж». Парування молодих було улюбленою пристрастю полковника, який вважав себе легким на руку. У веселі хвилини він жартував, ба навіть погрожував, що піде з «фабрики», щоб довести свій новий талант у загсі.

Втім, Рогаля швидко звільнився від сторонніх думок.

— Сховані гітлерівцями матеріали, якщо вони справді існують, треба неодмінно знайти і зберегти. Ми одержали першу інформацію, яка, між іншим, стосується і нашої справи.

З подальших слів полковника ставало зрозуміло, що у зв'язку з наступними виборами до парламенту Федеративної Республіки Німеччини слід рахуватися з тим, що будуть, напевно, здійснюватися спроби вивезти або знищити компрометуючі документи, що перебувають на території Польщі та інших соціалістичних країн. Оскільки практично було неможливо викрасти або знищити їх в архівах державних, то більш реальним здавалося вивезення або й ліквідація гітлерівських матеріалів, котрі збереглися ще в десятках інших сховищ.

— Мені не треба вам пояснювати, що такі документи можуть стати знаряддям політичного шантажу щодо супротивника. Володіння ними забезпечує цілковиту безпеку, вони становлять гарантію «чистих рук» для тих, хто заплямував себе польською кров'ю. — Полковник замовк, бо кінець фрази видався йому надто патетичним і літературним, чого він дуже не любив.

Не гаючи часу, він у кількох словах накреслив план пошуків і визначив конкретне завдання для Єви Томашевської. Вона мала негайно вирушити в Константанів — невелике містечко з костьолом у новоготичному стилі і тартаком. Недалеко від подвір'я кооперативного господарства розкинулася садиба Державного рільничого господарства. Будинок дирекції ДРГ височів посередині чудового англійського парку, через нього протікала невелика річка, води якої утворювали маленький ставок.