Єжи Данієль - Боротьба триває

Машина на хвилину спинилася і поїхала далі по вулиці Рейна, де о цій порі був досить напружений рух. Невдовзі вона вже мчала вулицею Монсерат.

Біля світлофора машина знову ненадовго затрималась: Коли змінилося світло, водій натис на акселератор. Вони перетнули вулицю Обіспо. Шофер пильнував за машиною попереду. Пролунав сигнал, і «альфа» пішла на обгін. Зненацька з бічної вулички назустріч вискочила вантажівка. «Альфа» саме їхала зі швидкістю п'ятдесят миль на годину, а до вантажівки лишалося метрів п'ять. Водій «альфи» загальмував, пронизливо сигналячи. Вантажівка різко звернула, й бетонні панелі в її кузові загрозливо посунулись. Під виск шин водій «альфи» побачив, як на нього насуваються панелі. Поруч на узбіччі стояли вряд машини. По лівому тротуару стрункими рядами йшли піонери. Водій, не вагаючись, крутнув кермо праворуч. Вантажівка, збочивши, трохи полегшила маневр, проте одна з панелей таки впала на «альфу».

Вантажівка бампером зачепила «альфу», і на легкову машину впала ще одна панель. Вантажівка спинилась. «Альфа» перекинулася раз, удруге… Перехожі кинулись до неї, шестеро чоловіків узялися ставити її на колеса.

— Обережно — там люди! — гукнув якийсь чоловік.

Тільки-но машина стала на колеса, дверцята швидко відчинили й першим витягли водія. Його обличчя, порізане осколками скла, було закривавлене. Одна рука, схоже, була зламана. Він, як і решта людей у машині, втратив свідомість.

Потерпілих одразу відправили в найближчу клініку.

Дорогою Роберто опритомнів, але рухатися не міг. Дуже боліли голова й плече. За хвилину він знову зомлів. Очунявши в клініці, Роберто побачив, що медсестра робить йому укол у вену. Тілом прокотилася хвиля тепла. Він хотів підвести голову, але не зміг, хоча болю не відчував. Незабаром він заснув.

За годину Роберто прокинувся. Сісти на ліжку йому коштувало чималих зусиль. У вухах шуміло. Він поторкав туго забинтоване плече, оглянув свій одяг. Штани порвалися, на сорочці розпливлася кривава пляма. Черевики й шкарпетки теж були в крові.

«Перш ніж вибратися звідси, треба знайти чистий одяг», — подумав він.

У коридорі почулися кроки. Він простягся на постелі і прикинувся сплячим. Медсестра, мабуть, хотіла зміряти пульс, та, побачивши, що він спить, повернула назад. Коли вона вийшла, Роберто встав, одягнув сорочку й ступив кілька кроків. Зразу запаморочилося в голові, але потім стало краще. Обережно прочинивши двері до сусідньої кімнати, він помітив у кутку На вішалці білий халат. Не вагаючись, Роберто вдягнув його і швидко пішов.

Відчинивши двері, Роберто побачив людей у довгому коридорі. Пригладивши волосся, він рішуче вийшов у коридор. По спині збігав холодний піт. У просторому вестибюлі було людно. Шум з вулиці свідчив, що вихід зовсім близько.

— Лікарю, ви вже йдете? — несподівано почулося за спиною.

Роберто зупинився і глянув на гарненьку медсестру, що мимоволі змусила його здригнутися.

— Атож. На сьогодні все.

— Ви з тих, що прибули сьогодні?

— Так.

Роберто всміхнувся. Підійшовши ближче до медсестри, тихо спитав:

— Де тут можна купити сигарет?

Медсестра теж усміхнулась і, трохи грайливо глянувши на лікаря, сказала:

— Он навпроти крамничка.

— Дякую.

Роберто пройшов кілька метрів, що відділяли його від дверей, і опинився на тротуарі. Перетнув вулицю й попрямував до крамнички. Оббіг поглядом стіни, але телефону-автомата ніде не було.

Він засунув руки в кишені штанів, проте, звичайно, там нічого не знайшов. «Жодного сентаво», — згадав він і повільно рушив на вулицю.

Трохи пройшовши, Роберто на протилежному боці вулиці помітив жаданий телефон. Перетнув вулицю і тремтячими пальцями набрав шість таких значних для нього цифр [15] На той час на Кубі телефоном-автоматом користувалися безплатно. . Але минула хвилина, дві, які видались для нього вічністю, та ніхто не відповідав. Він почекав ще хвилину — марно. Спересердя кинув трубку й попрямував вулицею. Минувши кілька кварталів, Роберто побачив ще один телефон. Коли його терпець дійшов межі, з другого кінця нарешті почулося:

— Слухаю.

Роберто зразу пізнав голос Пеке.

— Пеке, це я, Роберто.

— Я не знаю ніякого Роберто.

— Пеке, заради святого, це я — Роберто. В мене нема часу. Машина, якою мене везли, потрапила в аварію, мені пощастило втекти. Я не маю жодного сентаво. Потрібні гроші, одяг. Пеке, ти мене чуєш?

— Чую. Де ти зараз?

— Навпроти залізничного вокзалу.