Єжи Данієль - Боротьба триває

— Значить, нас з тобою скоро заберуть. Якщо вони шукають тебе, то, мабуть, попадусь і я.

— Ти не навроч, приятелю. Через чотири дні ми забираємося звідси. А Пеке вже знає, як це зробити.

— Не сумніваюсь у тому, що ти кажеш, хоч я незнайомий з Пеке й нічого про нього не знаю.

— Пеке працює тут кілька років і не провалився. Він керує цією операцією на Кубі, а крім того, узгоджує роботу кількох груп у Гавані.

— Він був у аеропорту.

— Звичайно. Ти бачив лікаря?

— Якого лікаря?

— Що допомагав туристові.

— А-а-а, пригадую. Тому, що знепритомнів.

— Атож, приятелю. Ото він і є… Але той тип не був непритомний.

— Як не був? Я сам бачив, як він упав.

— Слухай, ти ніяк не дотумкаєш. Непритомний — наша людина.

— Наша?

— Так, і немаленька шишка.

— То це було розіграно?

— Атож, друже. Пеке мав передати йому щось дуже важливе, і непритомність була вдавана.

— Але ж Пеке не вимовив ні слова, поки приводив його до тями.

— Ну й темнота ти, приятелю. Та хто тобі сказав, що Пеке мав щось говорити?

— Тоді я зовсім нічого не втямлю.

— Все просто. У Пеке були окуляри із записаним на скельцях повідомленням, такі самі, як і в того, в прибулого.

— Тобто, скориставшись з непритомності, вони помінялися окулярами?

— Нарешті доходить…

Монтес глибоко затягся сигаретою і вів далі:

— Саме тому, друже, я й сподіваюсь, що все закінчиться добре. Пеке — голова. Зверни увагу, ти працюєш з нами, а не знаєш практично нічого. Та й мені самому відомо небагато, тільки необхідне. Коли ми зустрічалися, він натякнув, що наше завдання — лише частина великої операції.

— А я того дня в аеропорту ледве не зірвався. Пам'ятаєш, якийсь тип дав тобі прикурити, коли ти дістав сигарету?

— Так, так, пригадую.

— А перед тим ти мені сказав, раптом що — пускати в хід кулькову ручку…

— Ти що, хочеш сказати…

— Саме так. Уяви собі, вперше тримати в руках таку зброю. Я нервував. А тут ще метушня знялася, коли той знепритомнів. За хвилину до цього я побачив, як той біля тебе засунув руку в кишеню. Я подумав, що там у нього пістолет, і приготував ручку. Мало не пустив її в хід. Слава богу, вчасно помітив, що він витяг не пістолет, а запальничку.

— Ну й погань же ти, друзяко. Ледве не влипли через тебе.

— Я ж кажу, що це зі мною вперше таке.

— Вчись опановувати себе. Для тебе є важливі справи.

— Які справи?

— Завтра виїжджаємо в Сороа. Там буде й той, що знепритомнів. У тебе буде досить просте завдання.

— Гаразд, гаразд. Воно-то просте, як ти кажеш, але нічого до ладу не пояснюєш. Що мені належить зробити?

— Не квапся. Діло таке. Коли побачиш, що я сів на край басейну і бовтаю ногами у воді, зроби те саме, але на протилежному боці. Зрозумів?

— Зрозумів. А потім?

— Потім? Коли я скину з плечей рушника й пірну у воду, роби те саме. Головне — пірнай якомога глибше і пливи, якщо зумієш, при самому дні. Запам'ятав?

— Звичайно. І це все?

— Поки що все.

Пабло закурив і знову втупився в телевізор, та невдовзі передача закінчилася. Пабло позіхнув і пішов до ліжка. Монтес зупинив його.

— Послухай, ти читав оце? — він простягнув Пабло журнал «Боемія».

— «Справа 3050»? Так, читав.

— Ну і як?

— Треба ж було тому лікареві так ускочити!

— Саме про те й мова. Кожен повинен знати тільки необхідне, і нічого приндитись, коли тобі не кажуть більше. Адже якщо тебе схоплять і ти розколешся, то полетять геть усі!

— Слухай-но, Монтесе. По-перше, я постараюсь не попадатись. По-друге, якщо мене й загребуть, то я не з тих, хто колеться.

Монтес неквапливо підійшов до Пабло і простягнув руку:

— Ну що ж, дякую, приятелю.

Пабло всміхнувся і спитав:

— А як загребуть тебе?

— Мене?

— Атож, тебе.

— Бачиш оце? — Монтес показав заколку в комірі сорочки.

— То й що?

— У ній капсула з ціаністим калієм. І якщо таке станеться, то в шухляді столу для тебе лежать інструкції в заклеєному конверті.

— Від отрути ти навряд погарнішаєш, приятелю.

Обидва засміялись і, погасивши світло, пішли спати. О пів на дев'яту ранку, добре поснідавши, вони вийшли з дому і попрямували до машини на протилежному боці вулиці.

Це помітив співробітник держбезпеки, який спостерігав у бінокль за будинком з готелю. Його товариш сфотографував їх обох.

— «Орленя», говорить «Буря». Прийом, — передав в ефір співробітник з біноклем.

— «Буря», говорить «Орленя». Слухаю. Прийом, — почувся голос із радіоапарата.

— Об'єкти один і два вийшли з дому. Сіли в «додж», за яким ведеться спостереження.