Єжи Данієль - Боротьба триває

Клаптем туалетного паперу він протер скельця й переконався: тепер вони нічим не відрізняються від звичайних. Приставив дужки, закрутив гвинтики і поклав окуляри в кишеню куртки.

Ще раз оглянувши кімнату, Майк попрямував до дверей. Було сім хвилин на третю. Часу на обід було вже обмаль. Він ще раз окинув поглядом кімнату. На підлозі валявся шматок паперу, яким він протирав окуляри. Майк мерщій спалив його, а попіл кинув до унітаза. Знову глянув на годинник: дві години десять хвилин. Майк заквапився до кафетерію.

Перекусивши бутербродами з сиром та шинкою, о другій годині двадцять сім хвилин Майк Спенсер уже сидів з сигаретою у вестибюлі й спостерігав, як сновигали туристи, розмовляли, купували журнали й фотографували один одного. Кілька чоловік оточили вродливу дівчину-гіда. Майк добре бачив світле волосся дівчини, що контрастувало з засмаглим обличчям і темними окулярами, які приховували очі.

Та якби він уздрів її блакитні очі, йому б напевно стало не по собі, бо красуня не відводила їх від нього, хоча сама без угаву балакала з туристами. Майкові й на думку не спадало, що вона входить до оперативної групи держбезпеки в готелі. Дульсе працювала в парі з Масагером і повинна була доповідати йому про все, що викликало щонайменшу підозру.

Але заглянути за темні окуляри гіда Майк не міг.

Годинник у просторому вестибюлі показував третю годину по обіді. Майк бачив, як блондинка, йдучи від одного туриста до іншого, запрошувала всіх займати місця в автобусі, йому захотілося пококетувати з вродливою дівчиною. Він поклав капелюха біля себе на столик і вдав, начебто спить.

Дівчина це не залишила поза увагою. «Що він замислив?» — подумала вона і, не вагаючись, попрямувала до нього. Вона знала, що він не спить, бо тільки хвилину тому спостерігав за іншими. Не забула і його вивчальний погляд, щойно кинутий на неї.

Дульсе взяла зі столика його капелюх і м'яко, але рішуче поторсала Бартона за плече. Турист, хоч і відчув на собі її теплу руку, очі розплющив не відразу. Вдихнувши легкий аромат дівочих парфумів, він усміхнувся, підвівся й хотів вибачитись, але Дульсе заговорила перша, запрошуючи до автобуса. Простягаючи йому капелюх, вона помітила на підкладці дві великі літери. Майк перехопив її погляд, і його обличчя враз зблідло. З вдячністю взявши капелюха, він пильно подивився їй у вічі. Проте вона незворушно знову попросила його зайти в автобус.

Дульсе бачила широку спину чоловіка, що йшов попереду: «Отже, його звуть Майкл Бартон, а на капелюсі написано «М» і «С»… Цікаво…»

І вона почала наспівувати мелодію «Гуантанамери».

Лейтенант Масагер, сидячи спиною до мешканця з номера 1325, бачив цю сцену завдяки відображенню у величезному склі в кінці вестибюля. До нього долинула пісня, яку наспівувала Дульсе. То був умовний знак, що вона щось помітила. Масагер підвівся з крісла й рвучко пішов, а через кілька секунд наштовхнувся на дівчину-гіда, аж упала її сумочка. Сталося це метрів за два від автобуса, куди заходив Бартон. Масагер і дівчина нахилилися по сумочку, і Дульсе встигла сказати те, що вона побачила. З боку можна було подумати, наче чоловік вибачався перед гідом.

Дульсе зайшла в автобус, а Масагер, схаменувшись, що забув віддати ключ від свого номера, подався до адміністратора. Повертаючись до автобуса, він хотів припалити сигарету, та ніяк не міг. Його запальничка двічі клацнула, але вогню не було. Тоді хтось із тих, що стояли у вестибюлі, дав йому прикурити. Масагер подякував і зайшов до автобуса. Подумки він радів з того, що встиг передати інформацію. «Отже, троє з ЦРУ проти трьох з держбезпеки. Побачимо, хто кого…» — міркував він, проходячи на своє місце.

Монтес сидів у кріслі у вітальні, а Пабло знічев'я дивився телевізор. Більше доби минуло відтоді, як вони повернулися з аеропорту, а за цей час майже не перекинулися жодним словом. Нарешті розмову почав Монтес:

— Таки ці хлопці телепні.

Пабло, зацікавлений передачею, не почув його.

— Ти чуєш? — гукнув Монтес.

— Що таке?

— Ти чув, що я тобі казав?

— Ні. Я захопився. Цікава програма.

— Ці хлопці телепні, приятелю.

— Про кого це ти?

— Про тих, хто працює в їхній контррозвідці. Ти пам'ятаєш, як я лишив тебе в машині біля зоопарку й пішов поговорити з шефом?

— Авжеж, пам'ятаю. Ти ходив до Пеке.

— Отож, тоді він попередив мене: їм відомо, що в день свого приїзду я порішив мілісьяно, і цілком можливо, що и них є дані на мене. Ти ж знаєш, вони завели досьє на всіх емігрантів. Так от, я вже кілька днів тут, а зі мною хоч би що трапилось.