Єжи Данієль - Боротьба триває

Агілар запитливо глянув на лікаря. Той ствердно кивнув.

Хтось несміливо постукав у двері. Ввійшли дві медсестри. Побачивши сторонніх, вони нерішуче спинилися.

— Що сталося, Маріє? — спитав лікар.

— Лікарю, вона хоче щось сказати.

Друга сестра, видно, схвильована, почала говорити.

— З півгодини тому я бачила, як з другого поверху спускався чоловік. За прикметами, які мені повідомила Марія, це саме той, кого ви шукаєте. Я думала, то один з лікарів, що прийшли сьогодні до нас, і навіть перекинулася з ним кількома словами.

Рамірес та Агілар перезирнулися, потім знову подивилися на медсестру. Агілар запросив її сісти, спитав:

— Ви сказали, він здався вам одним з лікарів, що були в лікарні сьогодні?

— Атож.

— Чому?

— Він вийшов з консультаційного відділення на другому поверсі в білому халаті. А бачила я його вперше, то й подумала, що це хтось із нових лікарів.

— Ясно.

Медсестра вже спокійніше вела далі:

— Він спитав, де можна купити сигарет. Я сказала, що в крамничці на розі, і він пішов туди. Оце все, що я хотіла сказати.

Агілар, похнюпивши голову, помовчав, потім мовив:

— Усе, що ви нам розповіли, дуже важливо. Тільки не думайте, будь ласка, що ви несете відповідальність за його втечу. Дякую вам.

Агілар допоміг підвестися лейтенантові Раміресу й попрощався з лікарем. Та перш ніж зачинити за собою двері, він сказав:

— Не турбуйтеся. Ми його схопимо.

Чорний «форд» Пеке мчав Портовим проспектом. На задньому сидінні лежав білий халат. Роберто сидів поряд з Пеке. Його обдував свіжий вітер, що вривався у відчинене вікно. Він глибоко затягся сигаретою і, випустивши клуб диму, голосно закашлявся.

— Ти, бачу, ще не звик до кубинських сигарет, — усміхнувся Пеке.

— Поки що ні.

— Про що ти весь час думаєш? Ти не балакучіший за мерця.

Роберто посміхнувся й іронічно сказав:

— А я таки везучий.

— Ти маєш на увазі свою втечу?

— Так. Я й досі не можу повірити.

— А ти повір. Іноді бажаного добиваєшся в найнесподіванішу мить.

— Це правда. Хочу тебе дещо спитати…

Пеке всміхнувся і зміряв Роберто довгим поглядом:

— Що ж тебе цікавить?

— Як ти мене впізнав?

Пеке відповів не одразу.

— Для мене ця операція почалася понад рік тому. Я мусив підібрати агента тут, на Кубі, а Майк ще двох там, у себе. Один із них — ти. Рік тому ти проходив підготовку, й тільки я знав, що звідти прибудуть двоє. Правда, тоді невідомо було, хто саме. Це мені повідомили два місяці тому, як і місію кожного з вас. Дані на тебе й Ф-1 я одержав через «поштові скриньки». Складність операції вимагає суворого розподілу ролей, тому кожен знає тільки те, що стосується його частини завдання. Одне слово, задовго до твоєї появи у мене вже були на тебе вичерпні дані. Крім того, передбачалося спеціально підтвердити твою відправку, тому з тієї хвилини, як ти зійшов з порома, й до тієї, як ти вирушив до управління держбезпеки, я стежив за тобою. Про те, як ти діяв далі, мені відомо через пломбу. Про твої дії та поведінку я повідомив у центр через «поштову скриньку» й запевняю, ти дістанеш гарну винагороду.

Роберто з цікавістю глянув на колишній літній кінотеатр на пляжі Маріанао, і його думки знову повернулися до щойно почутого. «Отже, мою справу прислали сюди заздалегідь… А коли б ні… Правду там кажуть, що цей тип вартий десятьох», — захоплено подумав Роберто.

Він дістав ще одну сигарету й прикурив. Поволі випустивши носом дим, сказав:

— Дечого я не розумію.

— Що саме?

— Хто такий Ф-1? Яке його завдання? Що з тим завданням, яке розпочав я? І найголовніше — що попереду?

Д-45 зменшив швидкість і примружився:

— Ф-1 прибув у неділю, водночас з тобою, і спочатку мав завдання допомогти тобі повернутися. Це другий агент, відібраний Майком. Ф-1 про тебе нічого не знає… Є одна суттєва для тебе обставина: в день прибуття якийсь мілісьяно упізнав Ф-1, і агент вимушений був його ліквідувати. Завдяки пломбі ми знаємо, що мілісьяно повідомив органам ім'я Ф-1. Не тобі пояснювати, що це означає. Ф-1 живе в будинку агента, який мене не знає. В контакт зі мною вступав тільки Ф-1.

Помовчавши, Пеке продовжував:

— Отже, розвиток подій змушує використовувати Ф-1 для дезинформації держбезпеки. Зараз за ним, певно, бігають, мов за курочкою, що несе золоті яйця. І якщо його досі не заарештували, то, ймовірно, через те, що водять на повідку, аби взяти нас усіх. Він нічого й не дізнається про тебе, а щодо мене, то я вжив деяких заходів, оскільки Ф-1 знає, де я мешкаю. Я попросив центр скасувати другу частину твого завдання й через «поштову скриньку» одержав схвальну відповідь. Отже, тепер будеш… відпочивати. Оце відповідь на твоє останнє запитання.