Єжи Данієль - Боротьба триває

Д-45 знав, коли прибуває Роберто. Відтепер уся операція залежала від спритності прибулого.

Коли пором пристав у Батабано й Роберто, зійшовши з трапа, попрямував до автобуса, щоб доїхати до зоопарку, Д-45 неподалік читав газету. Роберто він упізнав відразу. Зате Роберто його не знав, і це спрощувало справу.

Автобус від'їхав, і Д-45 завів свій чорний «форд». Треба було поспішати, бо Роберто подзвонить йому, тільки-но зійде з автобуса. Д-45 натиснув на акселератор і невдовзі вже гортав удома журнал «Боемія». З балкона у бінокль він бачив, як під'їхав автобус. А ще за кілька хвилин задзвонив телефон.

— Як?.. Гаразд. А хлопчик?.. До побачення.

Він мерщій підготував радіоапаратуру до роботи і збіг сходами вниз. Невдовзі його «форд», повільно проїхавши 26-ю вулицею, крутим схилом рушив біля зоопарку вгору.

Йдучи тротуаром, Роберто не звернув уваги на чорний «форд», який проїхав до освітленого фонтана, обігнув його і знову повернувся на 26-ту вулицю. На червоне світло машина спинилася. Д-45 бачив, як Роберто перетнув вулицю й зайшов до кафе-морозива. Загорілось зелене світло, і за кілька хвилин Д-45 передав у центр, що Роберто прибув.

Знищивши Хуанхо, Альберто Родрігес Монтеагуадо трохи покружляв по місту. Він змінив кілька автобусів, доїхав до гаванської бухти й перетнув її кілька разів у різних напрямках. «Якщо пустять собаку, він зіб'ється зі сліду», — подумав Ф-1.

Нарешті він вирішив піти до помешкання Пабло. До будинку 5607 він ішов неквапливо, пильно оглядаючи вузьку вулицю. Начебто все гаразд. На узбіччі стояла машина. Біля неї розмовляли хлопець і дівчина. Він глянув на номер будинку: 5618. Треба перейти вулицю. Вже можна було роздивитися їхні обличчя. Руки хлопця лежали у дівчини на плечах. Минаючи парочку, Альберто глянув на блондинку. Чоловік гладив її волосся, затиснувши в губах сигарету. Дівчина двічі клацнула запальничкою, щоб він припалив.

Агент попрямував до будинку 5607. Постукав у двері, через кілька хвилин вони відчинилися, він зник за ними і не чув, як хлопець сказав дівчині:

— Тепер їх уже двоє.

Відколи Ф-1 зателефонував, Пабло лежав на дивані біля телефону, поклавши під подушку пістолет. Від стуку в двері він підхопився й звів курок кольта. Не витикаючи світла, підкрався до дверей і прислухався. Чути було тільки, як віддаляється автомобіль.

— Хто там?

— У вас є зелені лимони?

Пабло відчинив двері й опинився віч-на-віч з Ф-1. Він хотів увімкнути світло, та Ф-1 знаком показав, що не треба. Вони сіли на диван, і Ф-1 неголосно заговорив:

— Я Альберто Родрігес Монтеагуадо, але мене звати Монтес.

— Гаразд. А я — Пабло. Я вже передав, що ти дістався щасливо, і чекаю тебе.

Монтес пильно подивився на Пабло, а тоді мовив:

— Іноді трапляється непередбачене…

— Що саме?.. Дівка?

Ф-1 усміхнувся:

— Перешкода… Довелося усунути…

Пабло наче підкинуло, він заметався з кутка в куток.

— Ти що… злякався? — глузливо кинув Монтес.

— Ні, хлопче, але хоч кому зрозуміло, що це може ускладнити справу.

— Звичайно. Але не було іншої ради. Та можеш не переживати. Перш ніж прийти сюди, я оббіг мало не пів-Гавани. А оскільки на той світ я його випровадив оцим…

— Оцим? — Пабло взяв кулькову ручку.

— Техніка, колего. Техніка!

Монтес явно хизувався своєю незворушністю. А Пабло, розглядаючи його, думав: «Таких типів я вже набачився».

— Щось хилить у сон, — сказав Монтес, тамуючи позіх.

Пабло провів його до кімнати в кінці коридора й сказав:

— Житимеш тут. Не виходь звідси, поки я не скажу.

— О'кей. Спатиму без задніх ніг. До завтра.

Пабло причинив двері й повільно рушив до вітальні. Він припалив сигарету й ліг на диван. Кілька хвилин задумливо курив, а потім солодко захропів.

Неподалік від будинку Пабло, на розі вулиць, стояв невеликий військовий готель для відряджених до Гавани. Звідти співробітники держбезпеки стежили за будинком під номером 5607.

Сонячний промінь пробився крізь штори у вітальні й розбудив Пабло. Він піднявся і хвилин за двадцять приготував сніданок. Була десята година. Пабло розбудив Монтеса, сказавши, що сніданок на столі.

Вмиваючись, Монтес здивовано розглядав мило «Накар» та тюбик зубної пасти «Перла». А там кажуть, що тут пасти нема і чистити зуби доводиться пральним порошком.

Насвистуючи, він вийшов з ванної й сів до столу. Там уже парували дві чашки кави з молоком, стояли грінки, масло «Гуаріна» та сирна паста «Нела».

— Нічогенько, приятелю, живете, нічогенько, — промовив Монтес і заходився поглинати все, що бачили очі на столі.