Реймонд Чандлер - Постріли в ресторані Сірано

А тоді раптом до нього повернулася здатність відчувати, переживати. Ні, він відчув спочатку не жах і не жаль; і не нудоту, бо вона ще не встигла підступити до горла. Навпаки, усе його єство сповнилося первісним, звірячим торжеством, і, задерши голову, він переможно завив над трупом ворога.

Переклав Мар Пінчевський

Джоел Блікер, власник і адміністратор готелю «Пендлтон», саме переставляв у вестибюлі стрілку старовинного годинника, коли почувся рокіт моторів. Спершу він подумав, що то летить один із тих чотиримоторних літаків, які в рейсі Лос-Анджелес — Сан-Франціско іноді відхиляються від курсу настільки, що їх чути в долині. Блікер внутрішньо напружився, чекаючи тієї миті, коли гуркіт стане оглушливим, і раптом йому зробилося моторошно — здалося, ніби літак падає на готель. Він навіть стривожено глянув на Кеті, свою дочку, яка стояла за кілька кроків од нього й зачудовано дивилася на вулицю. А потім — пальці його ще торкалися годинникової стрілки — він зрозумів, що гуркіт чути не з неба, що це гримотить, завиваючи моторами й стріляючи вихлопними газами, якась велика колона наземного транспорту. Кеті і Брет Тіммонс, власник однієї з двох містечкових аптек-закусочних, вийшли на веранду, але Блікер лишився біля годинника; видобувши з кишені жилета хронометр, він звірив час і переставив хвилинну стрілку на півтори хвилини вперед. Потім відступив на крок, зачинив скляні дверцята й подивився на великі бронзові цифри й ажурні бронзові стрілки. Була восьма хвилина по сьомій, до заходу сонця лишалося хвилин двадцять — двадцять дві. Блікер сховав хронометр до кишені й неквапом, не відчуваючи особливої цікавості, вийшов крізь відчинені двері на веранду. Чоловік методичний і акуратний, він і до дрібних своїх щоденних справ — як-от накручування годинника — ставився поважно. Не в його правилах було поспішати — надто з такої неістотної причини, як шум, нехай навіть і незвичний.

На веранді стояли троє — його дочка Кеті, Тіммонс і Френсіс Ласаль, співвласник «Крамниці залізних виробів Ласаля і Фліта». Вони стояли мовчазною купкою й дивилися, не виявляючи, однак, надмірного здивування, на довгу рівну колону мотоциклістів на червоних машинах, що під'їздила з півдня, заповнюючи єдину вулицю містечка гуркотом сили-силенної двигунів і пальбою вихлопних труб. Тепер уже видно було, що колону очолює чоловік на білому мотоциклі. Порівнявшись із готелем, він круто завернув машину праворуч і заглушив мотор. І відразу ж колона, ніби й не стишуючи швидкості, здвоїлась і за мить, скоряючись сигналові командира, теж розвернулася праворуч і зупинилася.

Весь цей маневр, виконаний напрочуд чітко й цілком у дусі добре знайомої армійської муштри, не викликав захоплення у Блікера, нагадавши йому про роки служби в Англії, Франції та Західній Німеччині, звідки він, у званні підполковника, пішов у відставку.

— Містер Блікер?

Блікер тепер лише усвідомив, що мотоциклісти — а жителі містечка ні тоді, ні після тієї ночі не могли зійтися на тому, скільки їх усього було, — вже стоять, виструнчившись, коло своїх машин, а командир звертається до нього.

— Слухаю вас. — Машинально, несподівано для самого себе, Блікер ступив крок уперед, як ступав тоді, коли командував батальйоном.

— Мене звуть Гар Сімпсон, а це загін «В» мотоциклетного клубу «Анджеліно», — проказав командир. Високий худорлявий чоловік, він говорив з тією холодною чемністю, яка межує із зневагою. — Ми маємо намір отаборитися на ніч на околиці вашого містечка. Чи дозволите ви скористатися з вигод вашого готелю? Ясна річ, не безкоштовно, сер.

— На першому поверсі є туалет з умивальнею. Якщо вас це влаштовує…

— Цілком, сер. Чи ваша їдальня ще відчинена?

— Так.

— Ви могли б нагодувати двадцять чоловік?

— А решту?..

— Решту ми розмістимо десь-інде, сер.

Сімпсон недбало віддав честь і, обернувшись до мотоциклістів, що стояли, виструнчившись, перед готелем, неголосно скомандував. Ті швидко й акуратно поставили мотоцикли біля бровки, а тоді приблизно третина з них відокремилась і дисципліновано, але напористо рушила сходами вгору. Проминувши Блікера, якому довелося досить квапливо відступити вбік, вони промарширували до вестибюля. Блікер помітив, що, йдучи верандою, вони повертали обличчя в бік Кеті, але їхніх очей він не бачив, бо очі в усіх були сховані за великими зеленими захисними окулярами. Спостерігаючи це, Блікер насупився, але нічого не встиг сказати, бо Сімпсон, який стояв ліворуч, торкнувся його плеча і промовив: