Реймонд Чандлер - Постріли в ресторані Сірано

Несподівано в покритті шосе почали з'являтися вибої, машина тепер стрибала, здригалась, кермо виривалося з рук, і Менн щосили стискав його, відчуваючи, як кожна нерівність відбивається в голові і в кістках. Тепер він не наважувався дивитись у дзеркало, зосереджуючи всю увагу на тому, щоб не зменшувати швидкості. Сомерт не гальмуватиме, можеш бути певен, твердив він собі. А що як у тебе полетить скат ? Машина враз вийде з-під контролю. Він уявив собі, як його машина перекидається, як гупає і скрегоче, перевертаючись на шосе, як вибухає бензобак і полум'я охоплює його скалічене тіло…

Вибоїста ділянка шосе скінчилась, і Менн скинув оком на дзеркало. Бензовоз відстані не скоротив, але й не відстав. Менн перевів погляд уперед. Там громадилися передгір'я і гори. Він спробував заспокоїти себе: мовляв, підйоми — твої союзники, ти долатимеш їх, не стишуючи швидкості. Але перед очима в нього виникали спуски — величезна махина наздоганяє його, з розгону врізається в багажник, і його легковик летить з гори в провалля. Уява його вже малювала страхітливе видовисько: десятки покорчених, іржавих каркасів машин, що лежать невидимі на дні ущелин попереду, і в кожному трупи людей — жертв звірячих злочинів Сомерта.

Меннова машина кулею влетіла в тіняву алею. Обабіч шляху, на відстані трьох футів один від одного, росли евкаліпти. Враження було таке, ніби мчиш по дну глибокого каньйону. Менн охнув і зіщулився, коли велика гілка із запилюженим листям черкнула по вітровому склу й зникла з очей. Цього разу пронесло, подумав він. Але нерви в мене вже не витримують. А якщо на такій швидкості нерви підведуть — тобі каюк. Господи! Саме на це Сомерт і розраховує — раптом зрозумів Менн. І уявив собі, як той вилицюватий псих регоче, проминаючи його розбиту, охоплену вогнем машину, — регоче, радіючи, що вбив свою жертву, навіть не доторкнувшись до неї.

Алея несподівано скінчилася. Дорога попереду була вже не пряма, а звивиста, вона бралася в гори й зникала в них. Менн змусив себе збільшити швидкість до вісімдесяти трьох, майже вісімдесяти чотирьох миль на годину.

Ліворуч від шосе лежало зелене пагористе підгір'я, і путівцем по ньому до шосе наближалася чорна легкова машина. Чи справді дверцята в неї білі [9] Ознака поліційної машини. , чи це тільки здалося? Меннове серце забилося частіше, і, недовго думаючи, він краєм правої долоні натис на сигнал. Клаксон залунав пронизливо, розпачливо. Серце в Менна мало не вистрибувало з грудей. Невже це не поліційна машина? Невже йому тільки здалося?

Врешті він побачив, що помилився, і люто вилаявся. Певно, Сомерта неабияк потішив цей сигнал, це його волання про допомогу. Певно, сидить і посміюється зараз у своїй кабіні. Менн виразно почув грубий, глузливий Сомсртів голос: «Сподіваєшся, тебе врятують лягаві? Дзуськи! Пиши пропало, хлопче!» Менн аж похлинувся від чорної ненависті. Ах ти ж сучий виплодок! Стиснувши праву руку в кулак, він щосили вдарив ним по сидінню. Ну, гаразд, Сомерте, падлюко! Один із нас сьогодні здохне — і ми ще подивимося, хто саме!

До гір було вже недалеко. А гори — це крутосхили, це високі підйоми. В Менновій душі спалахнула надія. В горах він неодмінно відірветься від бензовоза. Хоч би як старався цей паскуда Сомсрт, а понад вісімдесят миль на годину він витиснути не зможе. «А я зможу!» — подумкн переможно вигукнув він. Рот його був повен слини, і Менн проковтнув її. Його сорочка промокла наскрізь на спині. Струмочки поту стікали по боках. Як приїду до Сан-Франціско, насамперед прийму ванну і вип'ю, подумав він. Довго-довго сидітиму у гарячій вапні, а потім довго-довго смакуватиму віскі з льодом. І не якесь там, а «Катті Сарк». Гульну на всю губу. Бо я таки заслужив. Їй-богу.

Попереду починався положистий підйом. Ех, не та крутизна, не та! Сила інерції не дасть бензовозові втратити швидкість. Менн невдоволено зміряв очима пагорб, а за хвилину вже перескочив через його вершину й помчав униз спадистим спуском. Подивившись у дзеркало заднього огляду, він подумав: прямокутне, все в цій махині прямокутне — і решітка радіатора, і крила, і кінці бампера,і форма кабіни, навіть обличчя й руки Сомерта — теж прямокутні! Бензовоз видався йому величезною бездушною, жорстокою істотою, яка переслідувала його, керована самим тільки кровожерливим інстинктом.

Менн нажахано зойкнув, побачивши попереду знак «Дорожні роботи», і незабаром переконався, що перекрито обидві смуги шосе. Величезна чорна стріла показувала на об'їзд — на ґрунтову дорогу! Аж стогнучи з досади, Менн почав гальмувати, то натискаючи на педаль, то по-пускаючи її. Осклілими очима він глянув у дзеркало. Бензовоз мчав, не стишуючи швидкості! Як же так, хіба таке можливе? Не тямлячи себе від жаху, він почав завертати праворуч.