Реймонд Чандлер - Постріли в ресторані Сірано

Шинка була мов гумова, пиво мало кислий присмак. Втупившись очима в стіл, Менн заходився жувати. Слухай, якого біса ти розсиджуєшся тут? — раптом подумав він. Ти ж доросла людина, так? То кінчай із цим, і крапка!

Його ліва рука несподівано смикнулася так, що аж пиво вихлюпнулося на штани. Чоловік у спортивному костюмі підвівся з-за стойки й рушив до каси. Меннове серце лунко калатало, поки він спостерігав, як той дає офіціантці гроші, кладе до кишені решту, бере з коробочки зубочистку й прямує до виходу. Менн весь напружився…

Чоловік у спортивному костюмі пройшов повз кабіну бензовоза.

Отже, переслідував його, очевидно, той, хто сидить у середній кабінці. Його обличчя виникло в Менна перед очима: вилицювате, очі чорні, волосся теж. Обличчя людини, яка намагалася вбити його.

Менн рвучко підвівся, сподіваючись дією подолати страх. Дивлячись просто себе, рушив до офіціантки. Хай буде що буде, аби тільки не сидіти більше в тій кабінці. Він зупинився перед касовим апаратом і, відчувши, як стисло в грудях, судорожно хапнув ротом повітря. Той тип, певно, стежить за мною, подумав він, ковтаючи повітря й дістаючи з правої кишені штанів паперові гроші. Потім утупився очима в офіціантку, подумки нетерпляче підганяючи її. Глянув на вибитий чек і тремтячими пальцями заходився намацувати в кишені дрібняки. Почув, як монетка випала на підлогу й покотилася геть. Не звертаючи на неї уваги, поклав на конторку долар і двадцять п'ять центів і засунув гроші до кишені штанів.

У цю мить він почув, як підводиться чоловік у середній кабінці, і поза спиною в нього сипнуло морозом. Квапливо підійшовши до дверей, Менн штовхнув їх і кутиком ока ще встиг побачити, як вилицюватий наближається до каси. Вийшовши, Менн швидко рушив до своєї машини. В роті у нього знову пересохло, серце билося лунко й болісно.

Нараз він кинувся бігти. Двері кафе грюкнули в нього за спиною, але він переборов бажання озирнутись. Що то за тупотіння? Хтось біжить слідом? Діставшись до своєї машини, Менн рвучко відчинив дверцята, плюхнувся на сидіння, сунув руку до кишені штанів і так висмикнув звідти ключі, аж вони мало не вилетіли з руки. Пальці Трусилися, він ніяк не міг встромити ключ запалювання і тихо скиглив від дедалі нестримнішого страху. Ну ж бо, ну!..

Ключ нарешті встромився, і Менн судомно крутнув його. Двигун захурчав, і, давши йому кілька секунд на те, щоб набрати оберти, Менн похапцем увімкнув передачу, натис на акселератор, круто розвернув машину й скерував її до шосе. Кутиком ока він помітив, що бензовоз розвертається заднім ходом на стоянці.

Щось наче вибухнуло у Менна всередині.

— Ні! — вигукнув він і щосили натис на педаль гальма. Це ідіотизм! Якого біса він має тікати? Його машина розвернулася юзом, гойднувшись, зупинилась, він плечем відкинув дверцята, вистрибнув і, широко ступаючи негнучкими від люті ногами, кинувся до бензовоза. « Ну, стривай, гаде , — крутилося у нього в голові, очі люто палахкотіли. — Хочеш помірятися силою — давай, можеш навіть роз'юшити мені носа, але ніяких більше перегонів на шосе!»

Бензовоз почав набирати швидкість. Менн підніс руку й загорлав:

— Гей ти! — Він знав, що водій побачив його. — Гей ти!

Менн біг навперейми, але бензовоз не зупинявся. Гуркочучи, він уже вибирався на шосе. Менн мчав, охоплений почуттям безсилої люті. Водій бензовоза перемкнув передачу, збільшив швидкість.

— Стій! — крикнув Менн. — Стій, нехай тобі…

Відсапуючись, він зупинився. Бензовоз помчав пологим шосе вниз, дедалі зменшуючись, і зник, завернувши за пагорб.

— Ах ти ж сучий виродок, — бурмотів Менн. — Клятий, паскудний сучий виродок.

Він повільно, важкою ходою повернувся до своєї машини, намагаючись переконати себе, ніби водій бензовоза втік, бо злякався, що його буде бито. Звісно, водій і справді міг злякатись, але переконати себе в цьому Менн усе-таки не міг.

Він сів у машину з наміром виїхати на шосе, але раптом змінив думку й вимкнув двигун. А що, як той псих тарабаниться на швидкості п'ятнадцять миль на годину, чекаючи, доки ти наздоженеш його? Ні, дзуськи. І про свій розклад і поспіх теж забудь. Форбсові доведеться тебе почекати, нічого йому не зробиться. А якщо Форбс чекати не схоче, то так і буде. А ти посидиш тут, відпочинеш трохи й даси тому психові від'їхати якнайдалі, нехай вважає, що здобув перемогу. Менн усміхнувся. Вважай, сучий сину, що ти не водій бензовоза, а Червоний Барон [8] Прізвисько німецького аса часів першої світової війни барона фон Ріхтгофена, який у своєму пофарбованому в червоний колір «фоккері» збив 80 ворожих літаків. ; ти збив мій літак, асе. Тож прийми мої найщиріші вітання і забирайся до дідька в пекло. Менн похитав головою. Ні, це неймовірно, просто неймовірно.