Реймонд Чандлер - Постріли в ресторані Сірано

Отой, у кабіні бензовоза — викінчений звір.

Відчуваючи, що серце майже заспокоїлося, Менн силувано всміхнувся до свого відображення у дзеркалі. Ну гаразд, хлопче, подумки мовив він сам до себе. Тепер уже по всьому. Ти таки натерпівся страху, але тепер уже по всьому. Тепер ти сідаєш за кермо і їдеш до Сан-Франціско. Там наймаєш номер у доброму готелі, замовляєш пляшку найкращого віскі, лягаєш у гарячу ванну — і забуваєш про все, що було. Саме так, чорт забирай, саме так.

Крутнувшись на підборах, він вийшов з убиральні. І зупинився як укопаний, — рот роззявлений, у грудях знову не серце, а молот.

За вікном перед кафе стояв той бензовоз!

У першу мить Менн не повірив власним очам. Це було неможливо. Він сам бачив, як бензовоз промчав далі на шаленій швидкості. Його водій виграв, виграв! Шосе тепер неподільно належало йому! Навіщо ж. він завернув?

Охоплений раптовим жахом, Менн роззирнувся довкола. П'ять чоловік сиділо в кафе: троє за стойкою і двоє в кабінках. Він вилаяв себе за те, що не подивився на обличчя, коли ввійшов. Через те він не міг тепер упізнати свого переслідувача. Ноги в Менна знову затремтіли.

Машинально він зайшов до найближчої кабінки й незграбно сів за стіл. Ану придивися, сказав він собі. Придивися. Невже ти не зумієш упізнати його? Піднісши до обличчя меню, Менн з-понад нього оглянув присутніх. Чи не ото він — у сорочці кольору хакі? Шкода, не видно його рук. Менн понишпорив очима по залу. Ну, отой у костюмі, звісно, одразу відпадає. Лишаються троє. Може, отой, у середній кабінці, чорнявий, вилицюватий? Якби ж то побачити, які в нього руки! Чи один з тих двох, що сидять за стойкою? Менн обмацав їх неспокійним поглядом. Ну чому, чому він не подивився на відвідувачів, коли ввійшов сюди?

Ти все-таки поміркуй, наказав він собі. Поміркуй, хай йому біс! Водій бензовоза тут, це ясно. Але це зовсім не означає, що він має намір продовжувати божевільний двобій. Можливо, кафе Чака — єдине на багато миль довкола. А зараз саме час ленчу, так? І водій бензовоза, може, з самого початку мав намір поїсти саме тут. Швидкість у нього була завелика, через те він проскочив стоянку. Але потім загальмував, завернув і під'їхав сюди. Оце й усе! Менн змусив себе прочитати меню. Отак воно й було, запевнив він себе. Тож не бери собі в голову. Випий пива — може, трохи розслабишся.

Жінка, що сиділа за касою, підвелась і підійшла до нього, і Менн замовив житню грінку з шинкою і пляшку пива. Коли жінка відійшла, він раптом подумав: дурню, нащо ти залишився в кафе, чому не скочив у машину й не помчав геть? Тоді б ти зразу довідався, чи той тип має. намір гнатися за тобою. А так доведеться сидіти, доки тебе обслужать, а потім ще й їсти. Який же ти дурень. Він мало не застогнав.

Ну, а якби водій бензовоза вийшов слідом і знову погнався за ним? Все б тоді почалося спочатку, наче цієї перерви й не було. Навіть якби він відірвався на добру відстань, бензовоз урешті наздогнав би його. Менн просто не зміг би весь час вести машину на швидкості 80–90 миль на годину. Правда, його могла б зупинити машина служби безпеки руху. А як не зупинила б?

Ну, все, годі, візьми себе в руки. Менн ще раз пильно оглянув чотирьох відвідувачів. Будь-котрий з них міг виявитися водієм бензовоза: і той вилицюватий у кабінці, і той оцупкуватий, у спортивному костюмі, біля стойки. Меннові захотілося підійти до них, спитати, хто з них водій бензовоза і перепросити в нього за те, що розсердив його, наговорити йому чого завгодно, аби тільки він заспокоївся, бо ясно як божий день, що то ненормальний, найімовірніше — маніяк. Можна було б навіть поставити йому пиво й посидіти з ним трохи, щоб залагодити справу.

Проте він не міг зрушити з місця. А що, як той водій вирішив на цьому заспокоїтися? Чи не розлютує його, знову Меннів заклик до миру? Нерішучість паралізувала Менна. Він ледь спромігся кивнути офіціантці, коли та поставила перед ним пиво й закуску. Ковтнувши пива, він закашлявся. Цікаво, як подіяв його кашель на того типа? Певно, розсмішив? Десь у глибині душі в Менна знялася хвиля ненависті. Хто дав цьому гадові право знущатися з інших? Зрештою, Америка — вільна країна! І, чорт забирай, я маю право обганяти його на шосе, якщо мені треба!

— А, хай йому, — пробурмотів він і спробував усміхнутись. — Їй-богу, ти робиш з мухи слона. Справді робиш.

Він глянув на телефон-автомат на стіні біля дверей. Що тобі, зрештою, заважає подзвонити в місцевий відділок поліції і розповісти про все? Але ж у такому разі тобі доведеться затриматися тут надовго, згаяти час, розгнівати Форбса і, можливо, втратити контракт. А що, як водій бензовоза теж залишиться чекати поліцію? Ясна річ, він заперечуватиме геть усе. І що, як поліція повірить йому й нічого не зробить? Тільки-но полісмени заберуться геть, той тип, безперечно, знову візьметься за тебе і вже спуску не дасть. О господи!.. Менна знов огорнув розпач.