Реймонд Чандлер - Постріли в ресторані Сірано

Тобі давно треба було так зробити, з'їхати на обочину, перечекати. Тоді водієві бензовоза не лишилося б нічого іншого, як їхати своєю дорогою. Або чіплятися до когось іншого, подумав він і аж здригнувся. А й справді, може, цей псих весь час розважається так у дорозі! Господи, подумати страшно!

Годинник на щитку показував пів на першу. Менш як за годину — скільки всього скоїлося! Менн напівобернувся на сидінні, прихилився спиною до дверцят, випростав ноги, заплющив очі й почав подумки перебирати справи, які мав залагодити завтра й післязавтра. Сьогоднішній день, судячи з усього, пішов собаці під хвіст.

Коли він, боячись заснути по-справжньому і згаяти забагато часу, розплющив очі, виявилося, що минуло одинадцять хвилин. Той псих має бути вже далеченько, подумав він; з його темпами їзди — миль за одинадцять з гаком. І слава богу. Тобі однаково нема куди поспішати: ти вже відмовився від наміру дістатися до Сан-Франціско вчасно. Їдь собі помаленьку й милуйся краєвидом.

Менн надів і застебнув запобіжний ремінь, завів двигун, увімкнув швидкість і виїхав на шосе, раз у раз озираючись через плече. Дорога чиста в обидва кінці. В такий день тільки й їздити — сьогодні, видно, всі сидять по домівках. Того психа в цих краях, певно, добре знають. Коли він має проїздити тут, усі замикають на ключ свої гаражі, Менн усміхнувся й почав завертати праворуч, за виступ пагорба.

Права нога його сама натисла на педаль гальма. Машину, перше ніж вона зупинилася, трохи занесло, але Менн навіть не спробував вирівняти її. Він дивився на косогір над закрутом шосе. Там на схилі, кроків за сто від нього, стояв бензовоз.

Менн заціпенів. Він знав, що його машина перегородила праву смугу, знав, що повинен або розвернутися на ліву смугу, або з'їхати з шосе, але спроможний був лише сидіти й витріщатися на бензовоз.

Він скрикнув, і ноги в нього смикнулися, коли позаду залунав сигнал. Глянувши в дзеркало заднього огляду, він побачив, що до нього на великій швидкості наближається жовтий легковий фургон. Нараз фургон зник з дзеркала — вискочив на ліву смугу. Менн крутнув головою й побачив, як машина пролетіла мимо з пронизливим вищанням, виписуючи задніми колесами хвилясті лінії на покритті. Він устиг помітити скривлене від люті обличчя водія і посмикування його губ — видно, той голосно лаявся.

А потім фургон вискочив на свою смугу й наддав газу.

З якимсь дивним почуттям Менн дивився, як він проминає бензовоз. Водій того фургона може спокійнісінько їхати собі далі, йому ніщо не загрожує. Жертвою обрано тільки Менна. Химера, маячня! І водночас — реальність.

Він виїхав на обочину, загальмував, перемкнув передачу на нейтральну і, відкинувшись на спинку сидіння, втупився очима в бензовоз. Голова в нього знову боліла, і в скронях цокало, як цокає будильник, схований під подушкою.

Що робити! Як бути далі? Менн розумів: якщо він вийде з машини й спробує підійти до кабіни водія, той від'їде на півмилі й знову стане край дороги. Треба дивитися правді в очі: він має справу з божевільним. В Менна знову тремтіли м'язи живота, серце глухо гупало об ребра. Що робити?

В раптовому нападі люті Менн увімкнув швидкість, мало не до підлоги натис педаль газу. Колеса його машини несамовито крутнулись, перше ніж зчепитися з грунтом; машина вискочила на шосе. Відразу ж і бензовоз зрушив з місця. Він навіть не заглушив двигуна, з ненавистю і страхом подумав Менн, даючи повний газ. Але ту ж мить зрозумів, що не проскочить: бензовоз загородить йому шлях, і він зіткнеться з причепом. Перед очима в Менна майнула картина: яскравий вибух, і хвиля вогню поглинає і спопеляє його. Він почав гальмувати, намагаючись стишити швидкість плавно, щоб машину не занесло.

Як тільки швидкість дозволила це, він звернув на обочину й зупинився, не заглушуючи двигуна.

Кроків за вісімдесят попереду бензовоз і собі з'їхав з шосе й зупинився.

Менн потарабанив пальцями по керму. Ну, а тепер що? Завернути назад і податися на схід аж до розвилки, яка виведе на іншу дорогу на Сан-Франціско? А де гарантія, що водій бензовоза не помчить слідом? Він гнівно стис губи, звузив очі. Ні! Він не стане завертати! І сидіти цілий день теж не збирається! Рішуче насупившись, він увімкнув швидкість і виїхав на шосе. Громаддя бензовоза теж зрушило з місця й виповзло на дорогу, не набираючи, однак, швидкості. Раз у раз злегка натискаючи на гальма, Менн пристроївся ярдів за тридцять від причепа. Потім глянув на спідометр. Сорок миль на годину. Водій бензовоза вистромив з кабіни ліву руку й помахав нею — мовляв, давай, обганяй. Що це означає? Може, він прийшов до розуму? Вирішив нарешті, що гра зайшла надто далеко? Ой, щось не віриться.