Реймонд Чандлер - Завіса. Олівець

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

З англійської переклав Олексій БАРІЄВ

Перекладено за виданням: Raymond Chandler. The Curtain. — Ballantine Books, New York, 1972.

Коли я побачив Ларрі Бетцеля вперше, він був напідпитку й сидів у вже не новому «ролс-ройсі» перед баром Сарді. Його супроводжувала висока блондинка, очей якої ви ніколи б не забули. Разом з нею ми умовили його не сідати за кермо, і машину повела вона.

Коли я побачив Бетцеля вдруге, він уже втратив і «ролс-ройса», і блондинку, й роботу в кіно. Все, що він мав, — це розшарпані нерви та костюм, що його слід було б попрасувати. Ларрі мене пам'ятав. Він був, як і першого разу, під добрячою чаркою.

Я купив трохи випити, щоб він похмелився, й віддав йому половину своїх сигарет. Час від часу я зустрічав його, як він казав, «між фільмами». Я примушував Ларрі позичати в мене гроші. Сам не знаю чому. Це був здоровенний вродливий чоловік із великими очима, в яких угадувалося щось простодушне й щире. Те, що в моєму ділі траплялося мені не часто.

Цікаво, що до скасування сухого закону він постачав контрабандне спиртне одній досить впливовій зграї. А в кіно Ларрі взагалі ніколи не знімався. Згодом я випустив його з очей.

Потім одного чудового дня я одержав чека на всі його борги мені й записку про те, що він працює при столиках для гри в рулетку у клубі «Дарданелла» й запрошує мене навідатись до нього. Так я дізнався, що Бетцель знов узявся за рекет.

Я не поїхав до нього, одначе з'ясував, що Джо Мізервей здобув посаду й одружився з тією самою блондинкою з гарними очима, з якою колись перед баром Сарді сидів у «ролсі» Ларрі. А я все ще не міг вибратись до клубу.

Потім якось рано-вранці біля мого ліжка постала невиразна постать.

Штори в кімнаті були опущені. Мабуть, від шарудіння я прокинувся. Постать була велика й тримала в руці пістолет.

Я повернувся на бік, протер очі й сказав:

— Гаразд. У кишені штанів у мене дванадцять доларів, а наручний годинник коштує двадцять сім п'ятдесят. Ви на цьому не розбагатієте.

Постать одійшла до вікна, трохи відслонила штору й виглянула на вулицю. А коли той чоловік повернувся до мене, я впізнав у ньому Бетцеля.

Його обличчя відбивало надзвичайну втому, до того ж Ларрі не завадило б поголитися. Проте він був у смокінгу й темному двобортному пальті із зів'ялою карликовою трояндою в петельці.

Він сів, розгублено подержав пістолета на коліні, наче не знав, що робити з ним далі, й нарешті сховав його.

— Ти відвезеш мене в Берду, — сказав Ларрі. — Я мушу вшиватися з міста. Вони взяли мене на приціл.

— Гаразд, — погодився я. — Розказуй.

Я сів на ліжку, спустив ноги на килим і запалив сигарету. Було десь трохи за пів на шосту.

— Твій замок я відімкнув шматком твердого целулоїду, — пояснив Ларрі. — Ти хоч інколи користуйся на ніч засувкою. Я не знав напевне, де твоя нічліжка, й боявся розбудити весь будинок.

— На другий раз перевіряй за поштовими скриньками, — порадив я. — Але розказуй далі. Ти ж, здається, не п'яний?

— Я б хотів бути п'яним, та спершу мені треба втекти звідси. Просто я схвильований. І не такий міцний, який був колись. Ти, звісно, читав, що О'Мара зник.

— Читав.

— Все одно послухай. Зі мною нічого не станеться, якщо я трохи поговорю. Не думаю, що мене тут вистежили.

— Нам обом не завадить промочити горло, — сказав я. — Віскі он там, на столі.

Він швидко налив у дві склянки й передав одну мені. Я накинув на себе купальний халат і взув пантофлі. Ларрі пив, і його зуби дрібно цокотіли по склу. Поставивши порожню склянку, він зціпив руки й почав свою розповідь:

— Дада О'Мару я знав досить добре. Бувало, ми з ним провозили з Х'юнем-Пойнта героїн. Навіть упадали вдвох за однією дівчиною. Тепер вона замужем за Джо Мізервеєм. А Дад оженився на п'яти мільйонах. Він узяв собі гулящу розлучену дочку генерала Дейда Вінслоу…

— Усе це мені відомо, — перебив я його.

— Атож. Але ти послухай. Вона витягла його з підпільного бару так само легко, як я підняв би тацю в кафетерії. Та йому не хотілося жити. Я маю підозру, що Дад навідувався до Мони. Він дізнався, що Джо Мізервей та Леш Їгер промишляли на стороні краденими машинами. Тож вони його й порішили.