Реймонд Чандлер - Постріли в ресторані Сірано

Натиснувши на педаль газу, він вирулив ближче до осьової лінії. Шлях попереду був вільний. Шосе сьогодні наче вимерло. Менн ще дужче натис на педаль і виїхав на ліву смугу.

Випереджаючи бензовоз, він глянув на нього. Кабіна містилася надто високо — Менн побачив лише ліву руку водія на кермі. Це була темна від засмаги рука з вузлуватими венами.

Коли кабіна бензовоза з'явилася в дзеркалі заднього огляду, Менн не обертаючись більше, завернув на свою смугу.

Довгий сигнал ззаду змусив його знову подивитись у дзеркало. Що це має означати? Прощання чи прокляття? Зачудовано гмукнувши, він знову глянув у дзеркало. Передні крила бензовоза були пофарбовані в тьмяний червоний колір, фарба на них також облупилась і зблякла. «Ото майстер», — подумав Менн. Водія він не бачив: у дзеркало тепер видно було тільки колеса й радіатор.

Праворуч від дороги на глинястому схилі темніли латки чахлої трави. Вгорі над схилом стояв дощаний будинок. Телевізійна антена на його даху похилилася градусів на сорок. Уявляю собі, яке вони бачать зображення, подумав Менн.

Він подивився вперед, а тоді рвучко — праворуч, на вивіску, що промайнула мимо. Великими кривими літерами.

На квадраті фанери було написано: «Нічні повзуни — принада». Що то в біса за істота — «нічний повзун»? — здивувався Менн. Добра назва для чудовиська в третьорядному голлівудському фільмі жахів.

Могутній рев потужного двигуна змусив його зиркнути в дзеркало заднього огляду. І відразу ж його очі злякано перескочили до зовнішнього дзеркала. Господи, цеп йолоп знову обганяв його! Менн повернув голову й сердито подивився на велетенську машину, що пропливала повз нього. Водія він і цього разу не побачив: кабіна була зависока. Який ґедзь його вкусив? Може, він надумав влаштувати зі мною перегони?

Менн уже ладен був натиснути на акселератор, щоб проскочити вперед, але в останню мить передумав. Коли ж бензовоз почав завертати на свою смугу, Менн голосно вилаявся і збавив газ: водій попереду не подбав про дистанцію, і якби Менн не пригальмував, той зіпхнув би його в кювет. Господи боже, що він собі думає, цей псих?

Кривлячись від смороду вихлопних газів, які знову огорнули його машину, він крутнув ручку лівого вікна. Хай йому біс. Невже до самого Сан-Франціско доведеться дихати цією отрутою? Про те, щоб збавити швидкість, не може бути й мови: Форбс призначив зустріч на 15.15, а Форбсове слово — закон.

Менн подивився вперед. Слава богу, дорога чиста. Він натис на акселератор, наздогнав бензовоз, а коли шосе завернуло ліворуч під кутом, достатнім для того, щоб бачити, що робиться попереду, — дав повний газ, вирулюючи на смугу зустрічного руху.

Бензовоз і собі виїхав на осьову, заступаючи йому дорогу.

Протягом кількох секунд Менн тільки приголомшено витріщався на машину попереду. Потім рвучко пригальмував, повертаючись на свою смугу. Бензовоз знову зайняв місце перед ним.

Менн не міг повірити своїм очам. Ні, це просто збіг обставин. Такого просто бути не може, щоб водій бензовоза заступив йому дорогу навмисне.

Менн переждав ще дві-три хвилини, а тоді, щоб ясно й недвозначно попередити про свій намір, увімкнув покажчик повороту і, натиснувши на акселератор, знову виїхав на ліву смугу.

Бензовоз відразу теж вирулив на осьову, закриваючи йому дорогу.

Милий боже! Це було неймовірно. Похитуючи головою, Менн повернувся на свою смугу, і бензовоз зробив те саме.

Менн трохи відпустив педаль акселератора, щоб, відставши, вийти з хмари вихлопних газів. «Ну, що будемо робити?» — запитав він себе. Власне, вибору не було — він однаково мав дістатися до Сан-Франціско о призначеній годині. Він вилаяв себе за те, що полінувався з самого початку зробити невеликий гак, який вивів би його на швидкісну автомагістраль. А це кляте шосе мало двобічний рух до самого Сан-Франціско.

Піддавшись підсвідомому пориву, Менн знову вирулив на ліву смугу. На його подив, водій бензовоза не став заступати йому дорогу. Більше того, навіть вистромив ліву руку й помахав — мовляв, давай-давай. Менн почав натискати на газ. А тоді, зойкнувши, враз відпустив педаль і рвучко викрутив кермо, кидаючи машину назад, під захист бензовоза. Він усе ще гарячково крутив кермо — бо і машина йшла юзом, — коли повз нього смугою зустрічного руху кулею промчало блакитне спортивне авто. Менн устиг перехопити гнівний погляд водія.

Вирівнявши нарешті машину, Менн хапнув ротом повітря. Серце в нього шалено билося. «Господи! — приголомшено думав він. — Цей тип хотів, щоб я вбився, зіткнувся і вбився! Звісно, я й сам винен, треба було пересвідчитися, що дорога вільна. Але ж цей тип махав рукою, показував, що можна їхати!» Менна аж трусило від обурення. Боже, боже, боже, думав він. Це ж нечувано. Цей гад наражав на смертельну небезпеку не тільки мене; він ладен був вирядити на той світ і невинну людину, що їхала нам назустріч. Це не вкладалося в голові. Невже таке можливе — тут, на каліфорнійському шосе, звичайнісінького літнього ранку!