Аґата Крісті - Чому не Еванс?

Вони перезирнулися.

– У такому разі, – повільно почала дівчина.

– Або фотографій було дві…

– Що малоймовірно…

– Або…

Вони замовкли.

– Той чоловік … як там його? – запитала Френкі.

– Бассінґтон-ффренч! – нагадав Боббі.

Вони втупилися одне в одного, намагаючись призвичаїтися до змін у ситуації.

– Більше нема кому, – сказав Боббі. – Він єдина людина, яка мала можливість зробити це.

– Хіба що, як ми вже припускали, фотографій було дві .

– Але ми зійшлися на тому, що це малоймовірно. Якби їх було дві, поліція використала б обидві для встановлення особистості.

– У всякому разі це легко перевірити, – мовила Френкі. – Можна запитати в поліції. Припустімо, що при загиблому була тільки одна фотографія – та, яку ти бачив і яку повернув до кишені. Коли ти пішов, вона була ще там, а коли прибула поліція – вже ні. Єдина людина, яка могла взяти одну світлину й покласти іншу, це – Бассінґтон-ффренч. Опиши його, Боббі.

Молодик насупився, намагаючись пригадати.

– Якийсь невиразний тип. Приємний голос. Явно джентльмен. Я не дуже його роздивився. Він сказав, що нетутешній. І ще щось про те, що підшукує будинок.

– Так, усе це можна перевірити, – відказала Френкі. – Єдине бюро нерухомості в Марчболті – «Вілер та Овен». – Вона здригнулася і додала: – Боббі, а ти не подумав про те… Якщо Прітчарда штовхнули, то Бассінґтон-ффренч і має бути тим, хто це зробив…

– Жах, – сказав Боббі. – Він здавався таким приємним чоловіком. Але знаєш, Френкі, ми ж не можемо бути впевнені, що Прітчарда зіштовхнули.

– А я впевнена!

– Ти одразу так думала.

– Ні, спочатку мені просто цього хотілося, бо так цікавіше. Але зараз це більш-менш точно. Твоя раптова поява порушує плани вбивці. Ти знайшов фотографію, отже, тебе слід прибрати.

– Тут є проблемка, – зауважив Боббі.

– Яка? Щойно ти пішов, Бассінґтон-ффренч лишився з тілом сам на сам і замінив фото, яке вдалося побачити тільки тобі.

Але молодик і далі заперечно хитав головою.

– Ні, не збігається. Уявімо на мить: фотографія була такою важливою, що через неї мене довелося б прибрати, як ти кажеш. Звучить абсурдно, але не відкидаю, що це можливо. Ну, тоді, якщо він збирався спекатися мене, краще було зробити це одразу . Те, що я поїхав до Лондона й не читав «Марчболт віклі таймз» чи інших газет, де надруковано фотографію, випадковість, на яку не можна було розраховувати. Я ж міг одразу заявити: «Це не та фотографія, що я бачив». Навіщо чекати завершення дізнання, на якому все пройшло так добре.

– У цьому щось є, – погодилася Френкі.

– І ще. Я не можу бути абсолютно певним, але майже готовий поклястися, що коли поклав фотографію назад до кишені загиблого, то Бассінґтона-ффренча поряд не було. Він прийшов за п’ять чи десять хвилин.

– Можливо, він увесь час спостерігав за тобою, – заперечила дівчина.

– Не уявляю, як він міг би це зробити, – повільно відказав Боббі. – Те місце, де я сидів, проглядається лише з однієї точки. А далі скеля здіймається, тож із-за неї нічого не видно. Є тільки одна точка, і коли Бассінґтон-ффренч у ній опинився, то я одразу його почув. Кроки відлунюються внизу. Можливо, він і був поряд, але бачити мене не міг – це точно.

– Виходить, на твою думку, йому не відомо про те, що ти бачив фото?

– Не уявляю, як би він про це дізнався.

– І Бассінґтон-ффренч міг не боятися, що ти бачив, як він це зробив… як убив Прітчарда, бо, згідно з твоїми словами, це абсурд. Ти ніколи не приховав би цього. Здається, тут щось інше.

– Але я ніяк не збагну що.

– Щось таке, про що вони дізналися тільки по завершенні дізнання. Не знаю, чому я кажу «вони» .

– А чом би й ні? Зрештою, Кеймани, певно, також до цього причетні. Мабуть, у них банда. Люблю банди.

– Це несмак, – неуважно зазначила Френкі. – Убивство, скоєне самотужки, оце вищий клас, Боббі!

– Так?

– А що Прітчард сказав перед тим, як помер? Ти ще розповідав мені на полі для гольфу. Якесь дивне запитання.

– «Чому не Еванс?»

– То, може, річ у цьому?

– Але це на голову не налазить.

– Так здається на позір, проте це може бути важливо, Боббі. Я переконана , що це важливо. О ні, я ідіотка, ти ж не розповів про це Кейманам.

– Правду кажучи, розповів, – повільно визнав молодик.

– Розповів?

– Так, написав їм того ж вечора. Додавши, звісно, що це навряд чи має значення.

– І що було потім?