Филипп Зимбардо - Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло

version="1.0" encoding="utf-8"?> sci_psychology Филипп Джордж Зимбардо 55128 Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло

Легендарний американський психолог Філіп Зімбардо через майже 40 років повертається до знаменитого Стенфордського в'язничного експерименту, який відбувався під його керівництвом влітку 1971 року. У книжці докладно викладено перебіг експерименту, долучено розлогі уривки із щоденника психолога й учасників, матеріали інтерв’ю, аудіо- та відеозаписів. Професор Зімбардо проводить паралелі з іншими подібними експериментами, а також моторошними прикладами «ефекту Люцифера» у реальному житті: насильством у державних інституціях, геноцидами, етнічними чистками, порушеннями прав людини. Він також робить огляд впливу Стенфордського експерименту на суспільні науки, зміни у законодавстві, мистецтво, а найголовніше — на розуміння природи людської жорсткості загалом, банальності зла, але водночас і банальності героїзму.

1.0 - 13.05.2018

THE

LUCIFER

EFFECT

Understanding How Good People Turn Evil

PHILIP ZIMBARDO

Філіп Зімбардо

ЕФЕКТ

ЛЮЦИФЕРА

Чому хороші люди чинять зло

Переклад з англійської Любомира Шерстюка

Присвячую тихій героїні мого життя, Кристині Маслач Зімбардо

«Ефект Люцифера» було опубліковано наприкінці березня 2007 року, відтоді я дав понад сто інтерв’ю в медіа, виступав з лекціями в коледжах і на конференціях, прочитав багато рецензій на мою книжку і відповідав на численні відгуки читачів. У перебігу я дізнався, що стосовно моїх поглядів існують певні хибні уявлення, які я спробую тут виправити. Крім того, у мене з’явилися деякі нові ідеї, які хотів би роз’яснити, перш ніж як ви почнете читати книжку.

Насамперед, що таке «Ефект Люцифера»? Багато різноманітних, проте пов’язаних між собою явищ. Спочатку була історія про велике перетворення — перетворення улюбленого Богом ангела, Люцифера (також відомого як «Ранкова зоря») на Сатану, Диявола, тому що він скоїв подвійний гріх: непокори Богові й гордині («що і спричинило падіння»). Згідно зі стародавніми писаннями, Бог створив Пекло як місце, яке охопить усіх занепалих ангелів і людей, що з часом піддаватимуться спокусі.

Ця трансформація є найграндіознішою, яку тільки можна уявити. І вона створила контекст мого дослідження менших перетворень добрих, пересічних людей (а не ангелів) у винуватців зла внаслідок згубного впливу ситуативних сил. Ці сили, що існують у багатьох звичних поведінкових контекстах, можуть спотворювати нашу, зазвичай добру, природу, штовхаючи до девіантних, деструктивних чи злих вчинків. Особливо коли ми опиняємось у новому і незнайомому оточенні, де звичні форми мислення, почуття і взірці поведінки не в змозі бути нашим моральним компасом, на який ми з певністю могли покладатися в минулому.

Я підважую традиційний і дуже часто одинокий підхід до розуміння внутрішньої природи і відчуттів інших людей, який ґрунтується на оцінці особистісних рис, схильностей і характеру. Натомість я прагну довести, що більшість людей більшість часу є добрими, проте їх легко втягнути в те, що вважатиметься егоїстичним, антисоціальним і деструктивним щодо до інших. Таке зваблювання чи ініціювання злом можна зрозуміти, визнаючи, що ми не є поодинокими акторами, які ведуть імпровізовані монологи на порожній сцені життя. Швидше, ми оточені ансамблем різних митців на сцені, де постійно змінюються реквізити, костюми, сценарії, вказівки від продюсерів і режисерів. Усі ці елементи мають важливі ситуативні особливості, які нам слід брати до уваги, адже вони впливають на нашу поведінку і можуть кардинально її змінити. Щоб зрозуміти силу тих, хто впливає на життєву драму, перебуваючи не на сцені, а за кулісами, наш аналіз слід поширити на систему. Таким чином, «Ефект Люцифера» є закликом до аналізу людської поведінки на трьох рівнях: внесок індивідуальних акторів, вплив на акторів ситуативних сил, а також створення і підтримка ситуації системою.

Більшість інститутів у будь-якому суспільстві, де дотримуються індивідуалістично орієнтованого підходу, сприймають людину як грішника, винуватця, страждальця, божевільного чи особу ірраціональну. Програми змін, що випливають із класичної моделі медицини [1] Модель медицини, що розглядає хворобу на індивідуальному рівні і лікує кожного хворого окремо.