Филипп Зимбардо - Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло

Для нас, дітей, системну владу уособлювали великі погані двірники, які виштовхували нас із під’їздів, і безсердечні власники помешкань, які могли за несплату орендної плати викидати на вулицю цілі родини з речами. Я досі відчуваю їхній публічний сором. Але нашими найгіршими ворогами були поліцейські. Вони накидувались на нас, коли ми грали в стікбол [4] Подібна до бейсболу вулична гра. на вулицях (з держаком від мітли та гумовим м’ячем Spalding), без жодних причин конфісковували наші палиці і змушували припинити гру. Позаяк у межах кілометру від нашого дому не було жодних ігрових майданчиків, вулиці були усім, що ми мали, проте нашим рожевим гумовим м’ячем ми створювали малесеньку небезпеку для громадян. Я пригадую, одного разу ми сховали кийки від поліції. Коп вибрав мене і змушував видати схованку. Я відмовився, тоді він сказав, що мене заарештують, і штовхнув на патрульну машину так, що об двері розбилася моя голова. Після того випадку я ніколи не довіряв дорослим у формі доти, доки вони не доведуть протилежне.

Із таким вихованням, повною відсутністю батьківського нагляду — адже у ті часи діти і батьки ніколи не перетиналися на вулицях — є очевидним, звідки взялася моя зацікавленість людською природою, особливо темною її стороною. Тож Ефект Люцифера дозрівав у мені багато років, починаючи із пісочниці в гетто, потім під час формального вивчення психології, аж я почав ставити масштабні питання і відповідати на них за допомогою емпіричних даних.

Структура цієї книжки є дещо незвичною. Вона починається із вступного розділу, який окреслює тему перетворень людського характеру. Добрих людей і ангелів, які починають робити погані речі, навіть злі, диявольські речі. Це порушує засадниче питання: наскільки добре ми себе знаємо, наскільки впевнено можемо прогнозувати, як вчинимо у ситуаціях, з якими ніколи раніше не стикалися. Чи здатні ми, як улюблений ангел Бога, Люцифер, раптом впасти у спокусу і заподіяти іншим немислиме?

Частина розділів детально описують перебіг Стенфордського в’язничного експерименту як приклад дослідження трансформації окремих студентів, коли вони виконували приписані випадковим чином ролі в’язнів або охоронців у в’язничній симуляції, що стала аж надто реальною. Розділ за розділом, у кінематографічному форматі, представлено хронологію подій. Наратив ведеться від першої особи в теперішньому часі, а психологічну інтерпретацію зведено до мінімуму. Лише після завершення дослідження, яке було припинене достроково, ми розглядаємо, чого воно нас навчило, описуємо й аналізуємо отримані дані, та обговорюємо залучені психологічні процеси.

Один з головних висновків Стенфордського в’язничного експерименту свідчить, що повсюдна і невловна влада ситуативних змінних може опанувати волю індивіда. Про цей висновок поміркуємо більше в наступних розділах, де розглядаються різні дослідження цього феномену в соціальних науках. Ми побачимо, як ряд досліджуваних-добровольців, інших студентів чи пересічних громадян підкоряться та з готовністю виконуватимуть речі, яких не могли би й уявити, перебуваючи поза впливом конкретних ситуативних сил. Тут описано набір динамічних психологічних процесів, які можуть схилити хороших людей до злих вчинків. Серед них: деіндивідуалізація, підпорядкування авторитету, пасивність перед лицем небезпеки, самовиправдовування і раціоналізація. Дегуманізація є одним з центральних процесів перетворення звичайних, нормальних людей на байдужих або навіть на бездумних злочинців. Дегуманізація, як катаракта, затьмарює мислення, стимулює сприйняття інших як недолюдей, яких, отже, можна вважати ворогами, що заслуговують на муки, тортури і знищення.

Володіючи цим набором аналітичних інструментів, ми перейдемо до розгляду причин жахливих зловживань і тортур ув’язнених у в’язниці Абу-Ґрейб в Іраці, вчинених охоронцями — військовою поліцією США. Твердження, що ці аморальні вчинки були наслідком виключно садистських схильностей кількох баламутних солдат підважено дослідженням подібностей ситуативних сил і психологічних процесів до тих, що спостергіали під час Стенфордського в’язничного експерименту. Тут ми поглиблено досліджуватимемо місце, особу та ситуацію, щоби зробити висновки про причини та сили, які зумовили жорстоку поведінку, що її зображено на низці зроблених військовими «трофейних фотографій», що фіксують процес катування в’язнів.