Микола Жулинський: Чому Свобода з острахом зазирає в скриньку Пандори?

Справді, чому? Адже саме Свобода довірливо, як і брат бога Зевса Епіметей, незважаючи на попередження Прометея не брати за дружину всебічно обдаровану і всезнаючу Пандору, прийняла цей подарунок у вигляді колосально різноманітного інструментарію для поширення і контролю інформації.

Одразу ж хочу застерегти себе від звинувачень у начебто негативному сприйнятті мас-медіа і їхньої ролі в утвердженні свободи слова, свободи думки. У скриньці богині Землі Пандори були не лише зачаєні до пори, до часу біди. На дні скриньки залишилася надія. Проте безсумнівним для мене є те, що саме Свобода відкрила цю скриньку Пандори і випустила на волю зловісні нещастя.

Свобода — допитлива, цікава, все хоче знати, про все говорити. Отже, прагне бути такою ж всезнаючою, як богиня Пандора. Свобода забезпечує сьогодні вільний доступ до інформації та вільний обмін інформацією, вільне обговорення ідей. Завдяки цьому й формується, твориться таке суспільство, яке може вважатися демократичним, бо воно забезпечує, створює умови для права на вільну дискусію.

Здавалося б, що нам заважає проспівати гімн Свободі та витворити їй алегорію у вигляді незалежних мас-медіа? Якщо ми критично оглянемо те, що є в скриньці Пандори, тобто, оглянемо уважно інформаційний простір України, то ми не побачимо там надію — вона залишилася на дні скриньки, а зверху будуть копошитися переважно злотворящі сили у вигляді маніпуляцій суспільною думкою, суспільними настроями, епатажної вседозволеності, морально-етичної безвідповідальності, політичної провокативності, спекуляцій на мовних, регіональних, соціально-економічних проблемах…

Хто сьогодні заперечить, що найсерйознішою загрозою для морального і духовного здоров’я українського суспільства є посилення деструктивних інформаційно-комунікативних потоків, які травмують колективну пам’ять, руйнують духовне «силове поле» нації, розхитують морально-етичні основи національного буття, запроваджують масові ігри у вигляді політичних ток-шоу, мета яких — заманити суспільну свідомість в ілюзорну пастку соціальної справедливості та політичної відповідальності «лідерів нації»…

І хоч як це не парадоксально звучить, усе це відбувається завдяки Свободі, яка забезпечила безпрецедентне зростання знарядь, форм, засобів і прийомів для поширення і контролю інформації. Справді, завдяки свободі слова ми втрачаємо свободу… рідного слова, інформаційно-комунікативний простір поширення і функціонування української мови звужується, мов шагренева шкіра, з кожним днем.

Завдяки інформаційній свободі ми втрачаємо свободу національну, бо з кожним днем нарощується ідеологічна експансія з боку міжнародних медійних потуг. І ця міжнародна мас-медійна присутність на національному культурно-інформаційному полі несе колосальну загрозу для внутрішньої культури, бо вона, за словами Едварда Саїда, «поволі вселяється, часто нижче рівня свідомості, у фантастично широкому розмахові» 1.

Хочемо ми цього чи ні, але змушені говорити про проблему «культурного імперіялізму» (Жак Лонґ) на новому історичному рівні розвитку української нації, якій судилось в наші дні, на порозі ХХІ століття, а головне — в статусі незалежного державного будівництва, зазнавати безконкурентної експансії різноманітних форм культурно-інформаційного контролю з боку передусім Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки.

Скажете: та хіба ця культурна експансія поширюється лише на Україну? Хіба інші слабші, менш розвинуті культури не зазнають такого контролю і тиску з боку колишніх і нинішніх імперських культур? Безперечно. Про це аргументовано говорить не лише основоположник постколоніальної теорії Едвард Саїд у своїй фундаментальній праці «Культура й імперіялізм», але й провідний фахівець з питань виникнення й розвитку націй і націоналізму, автор виданої українською мовою ще в 1994 році праці «Національна ідентичність» Ентоні Д.Сміт. Саме його аргументи із книги «Геополітика інформації» наводить американський вчений Едвард Саїд: «Загроза незалежності в кінці ХХ століття з боку нової електроніки може бути більшою, ніж був колоніялізм. Ми починаємо розуміти, що деколонізація і зростання понаднаціоналізму не означали завершення імперських стосунків, а тільки розширення геополітичної павутини, яка снувалася з часів Ренесансу. Нові медії мають змогу проникати глибше в «привітливу» культуру, ніж будь-який попередній прояв західної технології. Результатом може стати безмірне спустошення, загострення соціяльних протиріч у суспільствах, які розвиваються» 2.