Микола Жулинський - Чому Свобода з острахом зазирає в скриньку Пандори?

«і) організовує обмін думками, диспути, колоквіуми, конференції з назрілих питань, створює експертні комісії, організовує лекції, проводить бесіди;

ї) видає свої газети, бюлетені, інформаційні листки; розповсюджує інформацію у вигляді летючок, плакатів, звернень, відкритих листів, а також через засоби масової інформації;

й) організовує і проводить мітинги, збори, демонстрації, марші, походи, пікетування» 5.

Ясна річ, творці цього проекту програми Народного руху України враховували реальну суспільно-політичну ситуацію, і про спорадичний доступ до засобів масової інформації йшлося, як правило, лише за погодженням із відділом пропаганди і агітації ЦК Компартії України. Отже, незважаючи на те, що Установчий з’їзд не ухвалив спеціальної резолюції про стан українського інформаційного простору, це питання знайшло висвітлення в Програмі НРУ за перебудову.

Треба наголосити, що організатори і керівники Народного руху України за перебудову тоді не уявляли, як швидко переважну частину українських мес-медіа буде вихоплено з державних рук, приватизовано й підкорено інтересам власників, олігархів і політичних партій. У страшному сні не міг наснитися спрут із сотнями щупальців, який незабаром ухопить український інформаційний простір у свої прагматичні, байдужі до національних інтересів і почуттів «обійми».

У документах Руху не акцентували уваги на проблемі захисту власного інформаційного поля, не ставили питання ні про формування сучасної моделі інформаційного суспільства, ні про можливе інформаційне проникнення Росії в український культурний та інформаційний простір. Головне — вільний доступ громадян до інформації, основні громадянські права і свободи, передусім свобода слова. Тому другий розділ Програми під назвою «Зміст основних напрямків діяльності Руху. Права людини. Права народу» розпочинався так: «1. Політико-правова система суспільства має забезпечувати свободу та громадські права особи» 6, а сьомий пункт визначав: «Рух домагатиметься реального здійснення принципу свободи слова та інформації. Кожному громадянину має бути забезпечене право доступу до інформації та захисту від дезинформації» 7.

Як бачимо, в документах Народного Руху України за перебудову ще невиразно визначалися концептуально-стратегічні засади формування національного інформаційного простору, як, до речі, й нового суспільно-економічного середовища.

Правда, провідники Народного руху України добре усвідомлювали, що в незалежній Україні тільки тоді буде успішною культурна і мовна політика, коли національний інформаційний простір перебуватиме під контролем власної держави. Інакше українське суспільство не матиме необхідного сучасного засобу самоідентифікації, не забезпечить формування цілісного національного культурного простору, суспільного світогляду, утвердження національної ідеї, вільного доступу всіх громадян до культурних цінностей.

Перед будівничими відродженої Української держави поставало кардинально важливе завдання — створення нового суспільно-економічного і культурно-інформаційного середовища. Передові країни світу на той час сформували розвинені інформаційно-комунікаційні інфраструктури, які потужно працювали на прискорений розвиток високотехнологічних галузей економіки, на своєчасний вільний доступ громадян до інформації та забезпечення високого рівня прав і свобод. Інформаційна нерівність, в якій перебувала Україна щодо передових інформаційних суспільств, мала б зобов’язати українську владу максимально оперативно сформувати ефективну стратегію модернізації наявного в Україні ще доволі значного науково-технологічного та людського потенціалу з метою створення високорозвиненої інформаційно-комунікативної інфраструктури. На жаль, цього не сталося. Правда, уряди України розробляли і схвалювали програми розвитку інформаційного суспільства, але їхня реалізація, незважаючи на усвідомлення владою необхідності прискорити розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, виявилась малоуспішною, малоефективною. Про це свідчить передусім те, що керівництво держави й сьогодні не спроможне здійснювати ефективний контроль над процесами в інформаційній сфері, бо в Україні так і не було розроблено принципів і механізмів державної інформаційної політики. Лише 14 лютого 2007 року набрав чинності Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки», але в ньому, йдеться, в основному про інтернет, про новітні інформаційні технології. А проект Закону «Про концепцію державної інформаційної політики» вже давно скніє в нашому парламенті.