Панас Мирный - Хіба ревуть воли, як ясла повні

Мироновi нiчого того не довелось бачити. Як косою, скосила його думка про неволю. Захирiв старий, згорбився, скарлючився... та й умер останнiй сiчовик без одного року ста лiт.

Бiда, кажуть, не сама ходить, а з дiтками. Перший раз вона затесалась у Пiски з генералом. А так — рокiв, може, через десяток — як з неба впала серед Пiсок вiстка, що генерал умер, а генеральша їде з синами на село жити.

Пiщани спершу не вiрили. Чого вона сюди приїде? Що вона тут забула? Чого тут не бачила?.. Та тодi тiльки пойняли вiри, та й то ще не зовсiм, як понаїздили в Пiски бородатi кацапи. Генеральша, перш нiж сама приїхала, заздалегiдь понасилала з батькiвщини прикажчикiв. Лейба тодi, одпасшись на панському добрi, пiшов на пiднiжний корм...

Понаїздили новi прикажчики та зараз кинулись одбирати мiсце для панських покоїв. Дивились, обдивлялись, мiряли, розмiряли, — та звелiли Блiщенковi та Мотузцi виселитись аж на вигiн. Тi, як почули — руками й ногами! Та трохи не наложили головами... Так вони мусили все своє добро покидати, кинули сiм’ю та й змандрували...

Пiщани таке побачили та й зажурилися. Встала перед їх очима їх будуща доля — сумна, заплакана, без волi, без радостi... з батогом у руках!

Дожидати страшного страшнiше, нiж його переживати. «Що буде? Що завтра буде?..» — кожен думав, лягаючи. А тим часом на сьогоднi роботи було доволi: кацапи розкидали Блiщенкову та Мотузчину хату... На завтра — заложили натомiсть палац. Десь понабували й дерева: такого понавертали, що пiщани аж жахалися... На пiслязавтрього загадали чоловiкам теє дерево обтiсувати. Забрали чоловiки сокири, пiшли обтiсувати...

Незабаром i вродились, як з землi виросли, великi рубленi палати, аж у дванадцять горниць, з погребами пiд низом, з бляшаною покрiвлею. Дивувались пiщани, що така озiя стоїть серед села, оторочилась їх низенькими хаточками. А палац справдi виглядав далеко краще, нiж пiщанська невеличка церковця. Оже вони ще бiльше — не то здивувалися, не то перелякалися, як увечерi бородатий прикажчик ходив вiд хати до хати — загадував, щоб на завтра жiнки були той палац мазати.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.