Іван Карпенко-Карий - Мартин Боруля

Мартин.Чiлi: папаша, мамаша… треба так казать, як дворянськi дiти кажуть.

Марися.Я так i не вимовлю.

Мартин.Привчайся: ти на такiй линiї. (До Степана). Ходiм! (Обнiма його за стан). Канцелярист!

Пiшли.

Марися, а потiм Микола .

Марися (одна) . I що це з батьком сталось, все переначують! Папiнька… Мамiнька… Аж чудно! Папаша… Мамаша… ще чуднiще! Ха-ха-ха! Не можу я так балакать. Входе Микола .

А ти чого притисся?

Микола.Хiба не можна?

Марися.Та нема часу й побалакать з тобою: Степана виряджаємо в город. А я люблю з тобою сидiть i розмовлять так, щоб нам нiхто не заважав i нiхто нас не бачив.

Микола.А менi вже обридло ждать i ховаться од людей. Сьогодня скажу своєму батьковi, щоб побалакав з твоїм, а пiсля провiд i поженимся. Чи так, Марисю?

Марися.Авжеж так, чого ще ждать?

Микола.Поклич менi Степана, я хотiв з ним побалакать.

Марися.Зараз.

Микола.А йому сказать?

Марися.З якої речi?

Микола.А щоб на весiлля приїхав.

Марися.Поспiємо ще. (Iде).

Микола (оглядається) . Марисю!

Марися. Чого?

Микола (пiдходе) . Не будеш сердиться, я тебе поцiлую?

Марися.Ну, мерщiй!

Микола цiлує її раз, хоче ще, Марися одводить його.

Годi! (На вiдходi). А то ти до весiлля нацiлуєшся, а послi обридну. (Пiшла).

Микола, а потiм Степан .

Микола (один) . I нiколи бiльше разу не хоче, тiлько оскому наб'є!.. Стривай же, я женюсь. Завтра батько побалакають з дядьком Мартином, а через два тижнi Марися буде моя жiнка! Жiнка моя!.. Тiлько подумать — та й гарно, а як оженюсь? О Мариночко моя кохана, ти, моє сонечко, i свiтиш менi, i грiєш мене.

Входе Степан. Здрастуй, Степане!

Чоломкаються.

Сьогодня вже й їдеш? Ти до нас не зайшов. Може, гордуєш?

Степан.Та знаєш, не через те, щоб там що… а вiд того, що… той… якось часу не було — короткий отпуск. Непремений засiдатель одпустив мене на малий срок з родителями повидаться… А тут бумаги про дворянство… то все з папiнькою читали… А ти ж як поживаєш?

Микола.Нам що? Вдень наробишся, а ввечерi, разом з соловейком, щебечемо по садках!.. От у вас, мабуть, скучно там у городi?

Степан.Чого нам скучать? У нас є бiлiярд, бульвар чудесний, панночок скiлько хочеш: у недiлю бульвар ними цвiте, мов маком всiяний… А то збереться компанiя, та поїдемо на Сугаклей, варимо кашу, ловимо рибу, печеруємо раки iлi запиваємо трехпробною i спiваємо крамбамбулi!

Микола.Що ж то: трехпробная i крамбамбулi?

Степан.Ха-ха-ха! Трехпробная водка, а крамбамбулi — романс! I скучать немає часу: у нас щодня бумаг приносять з пошти по мiшку…

Микола.Що ж ви з ними робите?

Степан.Записуємо у дiжурну, а потiм у вступающу, списуємо копiї.

Микола.Навiщо ж то?

Степан.А якi є бумаги? Ай-ай-ай! Особливо як заведеться пререканiє: кому дiло треба зробить. Тут один другого бриє так… що аж пальцi знать!.. Наш секретар пише:

"Прошу не вдаваться в излишнюю, обременительную, безпо-лезную и для времени разорительную переписку, ибо 215, 216 и 217 статьи XV тома II части издания 1857 года поучают, как следует сие дело направить…" А нам знову отвичають: "Если категорически вныкнуть в указанные статьи, то оные к делу не относятся, ибо…" Чудесно!

Микола.Ти їх, як молитви, знаєш…

Степан.Напам'ять заучую. Менi Антон Спиридоновнч совiтують виучувать бумаги напам'ять. Вiн тоже виучував, а тепер столоначальником по уголовнiй частi.

Микола.Ну, як собi хочеш, а я б скорiй рови копав, нiж таку роботу робить.

Степан.Да, ето правда важко… Умственная робота — висшого порядка предмет! Я, брат, зразу аж плакав, як определили мене в казначейство. Дали менi, знаєш, якусь вiдомость: однi графки та цифри. Очi розбiглися — не знаю, котру поставив, котру ставить: проминув одну графiку, всунув цифру — не туди, нагородив харкiв-макогоникiв i заморочився так, що замiсть пiсошницi взяв чорнильницю i покропив вiдомость. Злякався, щоб не прив'язали до столу, та й утiк… А потiм определили мене у земський суд. Тут зовсiм другi дiла… Два годи писав присяжнi листи та всякi копiї, а тепер i сочиняемо…

Микола.До чого ж ти там дослужишся?

Степан.Столоначальником буду, а потiм, може, й секретарем, чин дадуть, женюся на багатiй…